Святий Константин Разумов сповідник, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця червня на 7-й день — Собор Іваново-Вознесенських святих

Священник Константин Васильович Разумов народився 1869 року в селі Головінське Буйського повіту Костромської губернії. З 1890 до 1895 року він служив псаломщиком, 1895 року був висвячений на диякона, а 1904 року був рукопокладений в сан священника до Успенського монастиря міста Кінешма. Тут отець Константин служив до самого закриття монастиря в 1924 році, після чого був священнослужителем кінешемського собору.

У двадцятих роках Державне політичне управління (ГПУ) заарештовувало його кілька разів. Під час арешту 1929 року слідчий запитав, за що заарештовували його раніше. Отець Константин відповів: «Причини своїх арештів пояснюю тим, що маю авторитет серед віруючих людей, користуюся їхньою увагою, любов’ю і визнанням, а також відомий і за межами Кінешемського повіту. Будучи священником Успенського монастиря, я був духовним батьком численних паломників, які відвідували монастир. Приписувані мені звинувачення в керівництві нелегальними жіночими гуртками категорично заперечую. Щоправда, я відвідував будинки робітників фабрики “Дем’яна Бєдного”, але як своїх парафіян. Служив я і в молінній у селі Цибіха, що розташована в приватному будинку, але ця молінна була зареєстрована в адміністративному відділі.

Що стосується мого знайомства і зв’язків з єпископом Миколаєм (Голубєвим), то я у нього в селі Ширяєво не бував і в листуванні з ним не перебував. Перебуваю в підпорядкуванні у митрополита Сергія, і всі його укази моїми парафіянами приймалися й приймаються без заперечень».

Отець Константин був засуджений тоді на три роки заслання до Північного краю. Повернувшись до Кінешми в 1933 році, він оселився в будинку своїх парафіян. У кімнаті, де він жив, була влаштована церква, і там він служив приховано від усіх. Час від часу священник відвідував своїх духовних дітей, які жили у Вичузі та біля Палеха. Ці його відвідини стали відомі НКВС.

Через мережу інформаторів районні відділи НКВС методично збирали відомості про жителів, насамперед про тих, хто мав зазнати знищення: священнослужителів, вихідців із дворянського та купецького стану, заможних селян і активних православних мирян. На початку грудня 1935 року начальник Палеського районного відділення НКВС писав до Іваново: «За матеріалами опрацювання групи церковників проходить священник Разумов, прохання вжити заходів для встановлення місця проживання, а також зібрати матеріали його антирадянської діяльності».

20 лютого 1936 року священика Константина Разумова було заарештовано. Разом з ним заарештували священника Іоанна Рум’янцева і Єлизавету Рум’янцеву, Анну Сєрову й інших, загалом сімох осіб. Їх привезли до Кінешемської в’язниці; колись тут був монастир, де отець Константин був священиком. Важко уявити почуття священника, який після довгих років служіння на місці святому бачить тут мерзоту запустіння.

Допити почалися відразу ж після арешту. У слідчого не було нічого для звинувачення священника. Були матеріали минулої «справи»; слідчий знав, що отець Константин знайомий з єпископом Василієм Преображенським, який перебуває в концтаборі; було листування, яке вилучили під час обшуку. Решту слідчий очікував почути від самого священника. Він запитав, чи визнає отець Константин себе винним в антирадянській діяльності. Священник обвинувачення відкинув.

Так само твердо трималися й жінки. 15 липня 1937 року отець Константин Разумов і Єлизавета Рум’янцева були засуджені на п’ять років заслання до Казахстану, а отець Іоанн Рум’янцев і Анна Сєрова отримали покарання у вигляді п’яти років виправно-трудового табору.

Отець Константин невдовзі помер на засланні, не повернулися із ув’язнення й інші.