Праведний Феодосій Мелітопольський (Станкевич) сповідник, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 30-й день / вересня на 5-й день — знайдення мощей

Феодосій Филипович Станкевич народився 11 січня 1872 року в селі Черлинків Юзвинської волості Вінницького повіту Подільської губернії у сім’ї псаломщика. Освіту він розпочинав у церковній школі, де його батько, Филип Єфимович, був засновником і учителем.

У десять років Феодосій вступив до духовного училища в містечку Шаргород Могилівського повіту. Потім він навчався в Подільській духовній семінарії, яку закінчив у 1893 році. Після закінчення Семінарії Феодосій був направлений псаломщиком до села Косиківці Ново-Ушицького повіту Подільської губернії.

У серпні 1894 року єпископ Подільський і Брацлавський Димитрій висвятив Феодосія на священника до Архангело-Михайлівської церкви села Завадівки Кам’янець-Подільського повіту Подільської губернії. Отець Феодосій рано овдовів, а дочка його померла у ранньому віці.

Тоді ієромонахів і вдових священників нерідко направляли на служіння у військовому флоті. У серпні 1901 року протопресвітером військового і морського духовенства Олександром Желобовським отець Феодосій на власне прохання був призначений судновим священником на ескадрений броненосець Тихоокеанської ескадри «Сисой Великий».

Потім на отця Феодосія було покладено виконання пастирських обов’язків на броненосному крейсері «Росія». Під час служіння на ньому отець Феодосій був поранений, отримав контузію з ушкодженням слухових та зорових нервів. За старанне служіння і мужність у боях він був нагороджений золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці, орденом святої Анни II ступеня з мечами і золотим наперсним хрестом з прикрасами.

Після закінчення Російсько-японської війни 1904–1905 років судно повернулося до Кронштадта, і священник був переведений на крейсер «Богатир». У 1909 році він став виконувачем обов’язків благочинного духівника загону суден.

У вересні 1911 році отця Феодосія перевели до міста Миколаєва як священника Миколаївського морського собору. Він також був призначений благочинним берегових військових церков Одеського військового округу. Звідти на початку Першої світової війни, у вересні 1914 року, його відрядили в Севастополь до Чорноморського флотського екіпажу.

У 1918–1919 pоків після видання Декрету про відокремлення Церкви від держави отець Феодосій працював конторником у штабі Морської оборони. Після відходу червоних військ, як записано у кримінальній справі, він «відновив свою духовну діяльність»: окормляв поранених у госпиталях, служив у Миколаївській церкві в Татарській Слобідці.

Цей храм був закритий в березні 1924 року радянською владою, і отець Феодосій, як зазначено в його автобіографії, «за постановою парафіяльної ради приходу… залишився продовжувати обслуговувати пастирські потреби цього приходу». Потім він був запрошений парафіяльною радою Митрофанівської церкви для служіння та виконання обов’язків настоятеля храму.

Як і кожен священнослужитель того часу, котрий зберіг вірність канонічній Церкві, протоієрей Феодосій не міг погоджуватися з політикою грубого втручання радянської влади у внутрішнє життя Церкви, яка виражалася у вилученні церковного майна, репресіях проти духовенства й вірян, підтримці обновленського руху. І ця незгода виявлялася у словах проповідей, в особистих бесідах з парафіянами.

Все це через агентурних працівників ставало відомим органам Державного політичного управління (ГПУ). Вони мали виявляти та придушувати будь-яку протидію, навіть пасивну, цій політиці й будь-які прояви невдоволення діями «народної влади».

13 червня 1927 року уповноважений Секретного відділу Севастопольського відділу ДПУ Криму Козлов «…розглянувши наявний матеріал на настоятеля Митрофанівської Церкви Станкевича Феодосія Фомича» написав постанову, у якій дав оцінку діяльності отця Феодосія: «…своїми проповідями нацьковував одну частину вірян на іншу, проводячи ідеї тихонівщини … під час богослужінь деякими формами обряду розпалює релігійний фанатизм вірян. Отримуючи виклики до Севвідділу ГПУ намагався негайно сповіщати своїх парафіян, щоб таким чином викликати ненависть частини населення до органів Державного політичного управління».

На підставі цього Козлов розпочав слідчу справу. Наступного дня він видав постанову про взяття під варту отця Феодосія і отримав ордер на його арешт та обшук у його будинку.

Почалися допити заарештованого і свідків. Майже всі свідки показували, що отець Феодосій під час богослужінь поминав Патріарха Тихона, а після його смерті поминав Місцеблюстителя Митрополита Крутицького Петра. У проповідях й особистих бесідах він пояснював парафіянам різницю між канонічною, «тихонівською» Церквою і обновленським розколом та закликав людей не ходити до храмів, де духовенство примкнуло до розколу.

Сам настоятель Митрофанівської церкви не приховував свого ставлення до Патріарха й обновленців. На запитання уповноваженого під час чергового допиту він відповів: «Я суворо дотримуюся завітів Христа і, якщо відступлю, я не буду християнином. Я оновленцем-живистом (прибічником “Живої Церкви” — ред.) ніколи не стану, бо вони порушили канони».

За підсумками слідства священник був висланий до міста Мелітополь і позбавлений права проживати в низці міст.

У серпні 1929 року громада села Семенівка, що в нинішній Запорізькій області, запросила отця Феодосія служити в Архангело-Михайлівській церкві. У 1933 році архієпископом Дніпропетровським Георгієм він був переведений до Іоанно-Богословської церкви в передмісті Дніпропетровська, а 11 липня 1934 року був призначений другим священником кладовищенської церкви в ім’я Усікновіння глави Іоанна Предтечі села Піщане на Полтавщині.

15 листопада 1937 року священника знову заарештували і помістили до Мелітопольської в’язниці. Цього разу його звинуватили в участі в «контрреволюційній фашистській організації церковників». Заарештований архієпископ Дніпропетровський Георгій (Делієв) дав свідчення про причетність священноначалія до цієї уявної організації. Себе він назвав керівником її дніпропетровського «відділення». За допомогою яких способів впливу слідчому вдалося отримати від архієрея такі свідчення, залишається лише здогадуватися.

Шістдесятирічного, майже глухого отця Феодосія звільнили лише наприкінці грудня, протримавши у в’язниці більше року. Від нього так і не добилися визнання. Допитані свідки також не дали «потрібних» слідству показань.

У вересні 1941 року загальними зборами парафіян церкви в ім’я святителя Олексія, митрополита Московського, у селищі Круча на Запоріжжі отець Феодосій був обраний настоятелем храму. Єпископ Дніпропетровський Димитрій затвердив його на посаді. У храмі на честь святителя Олексія батюшка служив майже до своєї смерті, яка настала в 1950 році.

Праведний Феодосій сповідник був похований у Мелітополі. Його могилу доглядають, і на ній регулярно відбуваються панахиди.

Тропарі, кондаки, молитви та величання