Святий Димитрій Крючков сповідник, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священносповідник Димитрій народився 10 вересня 1874 року в селі Ляхівка Глухівського повіту Чернігівської губернії в сім’ї селян Івана і Євдокії Крючкових.

1882 року разом з іншими малоземельними селянами сім’я Крючкових виїхала до Омської губернії і оселилася в селі Рождєственка неподалік від міста Татарськ. Але восьмирічний Дмитро не поїхав з батьками: у день їхнього від’їзду він утік і сховався. Для того, щоб прогодуватися, він влаштувався працювати до поміщика Ратченка в селі Зарудське доглядати за бджолами. Там він пропрацював близько п’яти років.

У тринадцять років Дмитро перейшов працювати до поміщика Трофименка в місто Глухів, де навчився садівництва. У цього поміщика він пробув близько шести років. 1893 року у віці дев’ятнадцяти років Дмитро виїхав із Глухова до Москви, де збирався навчатися.

Оскільки засобів для існування у нього не було, він був змушений їх заробляти і з цією метою влаштувався до церковного хору. До 1908 року він вступив псаломщиком у храм села Красково під Москвою. Цього ж року він одружився з Анастасією Семенівною, родом зі Смоленської губернії. Шлюб їхній виявився бездітним.

Псаломщиком Дмитро Іванович прослужив сім років. У 1915 році він був висвячений на диякона до тієї самої церкви.

1917 року отця Димитрія перевели в Москву до церкви Воздвиження на Вражку (на Плющисі). У 1920 році він був висвячений на ієрея до того самого храму, де служив дияконом. Через два роки за клопотанням священнослужителів церкви в ім’я преподобного Савви Освященного отець Димитрій був переведений туди.

Це був рік, коли проводилося вилучення церковних цінностей. Масові арешти зачепили і клір церкви преподобного Савви: було заарештовано все її духовенство, зокрема й отець Димитрій. Священнослужителів звинуватили в антирадянських діях, які виразилися в читанні з амвона відозви патріарха Тихона.

Отець Димитрій був засуджений на три роки виправно-трудових таборів. Маючи навички роботи з восьмирічного віку, в ув’язненні він займався шевським ремеслом і бджільництвом. Із таборів він був звільнений достроково, а саме 1924 року.

1927 року через негаразди зі старостою храму отець Димитрій був звільнений за штат. Він тяжко захворів, і хвороба тривала протягом року.

У 1928–1929 роках отець Димитрій був запрошений неофіційно «тимчасово послужити» як позаштатний священник до церкви в ім’я святих мучеників і безсрібників Кира та Іоанна, що на Солянці (Сербське подвір’я).

5 травня 1932 року отець Димитрій був заарештований вдруге. Разом з іншими заарештованими священниками він перебував у Бутирській в’язниці. Священник виявився притягнутим до слідства у справі єпископа Дмитровського Серафима (Звездинського). Винним себе він не визнав. «Політичних поглядів, — сказав він, відповідаючи на запитання слідчого, — не маю. Майже ні з ким не знайомий, цікавлюся тільки внутрішнім життям».

Згідно з вироком Особливої Наради при Колегії ОДПУ СРСР від 7 липня 1932 року отець Димитрій був на три роки висланий етапом до Західного Сибіру, у село Тимськ Наримського краю. Після відбуття строку, в 1935 році, він оселився в місті Гжатську і влаштувався працювати лісорубом.

Наприкінці 1937 року отець Димитрій, якому було вже шістдесят три роки, переїхав до селища Томіліно Московської області. Тут він сам побудував на зароблені гроші будинок розміром сім квадратних метрів, який знайомі називали сарайчиком, і влаштувався працювати садівником при дитячому садку.

У Москві жили його духовні діти і друзі. З ризиком бути заарештованим брав тепер отець Димитрій на свої плечі їхнє духовне окормлення. Він постійно бував у Москві й селищах Підмосков’я, на квартирах та дачах служив Літургію, сповідав і причащав, хрестив, відспівував. Репресії цього часу дивом не торкнулися його. Господь зберігав його.

Під час війни на місці колишнього господарства розмістилися військові госпіталі, при яких отець Димитрій був залишений як садівник. Він вирощував розсаду капусти, помідори, буряк, моркву і квіти. Коли госпіталь виїхав із Томіліного, батюшку залишили садівником при дитячих яслах заводу Семашка.

Нова хвиля арештів почалася 1946 року. Отця Димитрія ніколи б не знайшли, якби він не був зраджений тими, заради кого ризикував життям у 1937–1939 роках.

Його втретє заарештували 17 травня 1946 року у віці сімдесяти двох років і ув’язнили до Внутрішньої в’язниці МДБ СРСР. Тут йому довелося переконатися в тому, що майже всі знайомі йому заарештовані отці, брати і чада його зрадили. Наприклад, одна із духовних дочок отця Димитрія повідомила слідству: «…священник Димитрій, починаючи з 1936 до 1941 року включно, систематично проводив нелегальні богослужіння».

Інша розповідала: «…у 1945–1946 роках я з Крючковим зустрічалася у нашої знайомої, де також сповідувалася і причащалася. Востаннє це мало місце в березні…»

У всіх випадках, за найпереконливіших свідчень, коли слідство вже вважало його «викритим», отець Димитрій незмінно говорив, що він обвинувачення не підтверджує: «Я все це заперечую». На запитання про ціль приїзду до нього відвідувачів відповідав: по насіння для городу, по квіти… Про ціль своїх приїздів до Москви казав: «У господарських справах… у зв’язку з необхідністю відремонтувати наявний у мене примус, інших розмов не було… я заходив на квартиру, щоб вона надала мені допомогу отримати кущ смородини у її знайомого…»

Слідству не вдалося заплутати отця Димитрія мережею повторюваних запитань. За час ув’язнення йому довелося пережити двадцять допитів, що тривали від двох до восьми годин. «Я ніколи не зізнаюся в жодних політичних злочинах», — сказав він на одному із останніх допитів.

До часу підписання обвинувального висновку його перевели в Лефортовську в’язницю. 30 вересня 1946 року отець Димитрій був засуджений на п’ять років заслання.

Священник Димитрій Крючков помер на засланні 9 вересня 1952 року і був похований у нині не відомій могилі на околицях міста Абакана.