Святитель Константин, митрополит Київський і всієї Русі

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 5-й день

Святитель Константин, митрополит Київський і всієї Русі, жив у XII столітті. Тоді в 1147 році великий князь Ізяслав Мстиславич і собор руських єпископів поставили митрополитом Київським Климента Смолятича без участі Константинопольського патріарха, але не всі єпископи погодилися із цим, і в Руській Церкві почалася смута.

З ініціативи князя Юрія Долгорукого були проведені успішні переговори з Константинополем. У січні 1156 року в Константинополі був висвячений на Київську кафедру митрополит Константин, який того ж року приїхав до Києва. Перед відправленням у свою північну митрополію він у січні того ж року взяв участь у Константинопольському Соборі, котрий обговорював питання про Євхаристійну Жертву.

Церковний Собор Руської Церкви в складі митрополита Константина і єпископів Косми Полоцького й Мануїла Смоленського приступив до відновлення канонічних норм церковного життя: священнодійства митрополита Климента були «испровергнуты», а князь Ізяслав Мстиславич підданий суворому соборному осуду.

Митрополит Константин заміщав архієрейські кафедри єпископами-греками, прагнучи тим самим унеможливити повторення Собору 1147 року. У Суздалі на місце позбавленого кафедри Нестора був призначений грек Леон, до Чернігова був призначений грек Антоній. Цілком імовірно, що греком був і Косма, поставлений єпископом на новостворену кафедру в Галичі. У Переяславлі-Заліському був поставлений єпископ Василій, а в Новгороді Великому на віче був вибраний єпископом Аркадій.

Мстислав, син відданого анафемі князя Ізяслава, вимагав під час зведення на київський престол дядька свого Ростислава Смоленського, щоб митрополит Климент знову керував Руською Церквою, тому що прибулець грек, говорив він, кляв нібито пам’ять батька його. Але Ростислав не хотів і слухати про Климента, вибраного, на його думку, неправильно собором руських єпископів без бажання патріарха Царгородського. Князі погодилися нарешті між собою, щоб не бути митрополитом ні тому, ні іншому, а покликати нового із Царгорода. Митрополит Константин, прагнучи уникнути помсти Мстислава, відійшов до Чернігова, де княжив Святослав Ольгович, а єпископом був грек Антоній.

Тут святитель раптово занедужав. Тоді він став шкодувати і каятися в занадто строгому покаранні учасників поставлення на Київську митрополію Климента. Митрополит Константин покликав єпископа Антонія і вручив йому свій заповіт. Антоній заприсягся виконати все, що в ньому написано.

Коли, після кончини митрополита Константина, єпископ Антоній розгорнув перед князем Святославом заповіт і прочитав його, усі присутні були вражені: «По умертвии моем не погребите тела моего, но повергше его на землю и поцеплеше ужем за нози и извлекше из града, поверзите на оном месте, имя нарек ему, псом на расхищение».

Здивувалися князь і єпископ великому його смиренномудрості, і Антоній, хоча й з жахом та багатьма сльозами, виконав його заповіт. Жахнувся й народ цій нечуваній події. Самозасуджене тіло лежало три дні й три ночі непошкодженим; ніякий звір не міг до нього доторкнутися, і щоночі виднілися над ним вогненні стовпи.

Тоді князь Святослав, охоплений страхом суду Божого, послав сказати про те великому князю Ростиславу, котрий правив у Києві, а тим часом велів підняти святителя Христова і з великою честю нести в місто до Спасо-Преображенського собору. Там покладено було в теремці тіло його, поруч з князем Ігорем Ярославовичем.

Протягом усіх цих трьох днів у Києві вирувала буря, а також і в інших місцях, так що намет Ростислава, який стояв на полі під Вишгородом, був розтрощений. Блискавка поразила двох пресвітерів, одного диякона і чотирьох мирських людей. Але в Чернігові в усі ці дні яскраво світило сонце, і, як тільки було поховано тіло святителя, всюди настала тиша.

Розчулився великий князь Ростислав і послав по всіх церквах звершувати поминання покійного святителя, явно сповідуючи, що Господь послав кару цю за його власну жорстокосердість. Подібно до того, як Господь не залишив розбійника, котрий розкаявся, так милосердний Владика прийняв і плоди покаяння, принесені митрополитом Константином — біля його мощей стали відбуватися численні чудесні зцілення.

Тропарі, кондаки, молитви та величання