Святитель Іона, єпископ Ханькоуський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця жовтня на 7-й день
Православна Церква дала багато прикладів святості та благочестя. Визнаним уже за життя праведником був Іона, у миру Володимир Покровський, молодий єпископ-місіонер, який помер на тридцять сьомому році життя. Він мав такий глибокий і добродійний вплив на всіх, хто з ним стикався, що ще за життя його вважали святим.
Народився майбутній єпископ Іона 1888 року в Калузі. Рано осиротівши і натерпівшись багато горя, він здобув освіту в Калузькій семінарії і Казанській духовній академії. У роки навчання в Академії отець Іона служив духовно у великого старця із Оптиної пустині Гавриїла.
Після закінчення Академії отцю Іоні пропонували місце викладача Нового Завіту, але він відмовився від цієї посади, вважаючи, що це для нього непосильно. Він про це розповів своєму старцеві. Той, побачивши у нагоді викладати в Академії волю Божу, наказав отцю Іоні прийняти цю посаду, а за поспішність з відмовою покласти триста земних поклонів з Іісусовою молитвою.
1918 року отець Іона, переслідуваний революційною владою, вимушений був виїхати із Казані. У Пермі він був заарештований, побитий до нестями і відправлений для суду до Тюмені. Поблизу Тобольська отця Іону разом з іншими заарештованими було звільнено білогвардійцями. В Омську він був призначений головним священником Південної армії, а після поразки білого руху в Сибіру йому разом з армією отамана Дутова довелося відступити до Китаю.
У Китаї розпочався новий етап життя отця Іони, а саме служіння в Пекінській Духовній Місії. З 1922 року він ніс єпископське служіння в Маньчжурії. Тут проявилися особливі дари молодого єпископа: невтомна проповідь, пастирська опіка, дар учительства дітям. Владика започаткував училище, де навчалися до двохсот дітей, читав лекції, встановив уставне богослужіння, відкрив притулок. У Харбіні ним було започатковано богословсько-філософські курси.
Дбаючи про інших, владика зовсім забував про себе. Вирізняючись веселим, простим і товариським норовом, владика в особистому житті був скромний до краю.
Захворівши на ангіну в 1925 році, він продовжив ревно звершувати богослужіння. З підвищеною температурою він служив на Воздвиження і Покров та з хворим горлом, майже пошепки, повчав свою паству євангельських істин. Після споліскування горла гасом у владики сталося зараження крові.
19 жовтня о 10 годині вечора до владики Іони прийшов лікар. Оглянувши його, він сказав, що треба якнайшвидше посповідатися і причаститися. У владики зібралися його духовні чада і діти. Владика сповідався у свого духівника отця Олексія, одягнувся в новий підрясник і єпітрахиль, вклонився до землі Святим Дарам і причастився.
Після Причастя святитель спокійно сів за стіл і надрукував заповіт, у якому закликав своїх чад любити одне одного й попросив не залишати дітлахів. Потім владика поговорив з кожним присутнім, для кожного знайшов привітне слово, попросив у всіх прощення.
О пів на першу ночі владика встав, одягнув єпітрахиль і поручі оптинського старця Амвросія та, роблячи земні поклони, голосно прочитав собі відхідну. Святитель сказав оточенню, у що його одягнути, попросив його відспівати за чернечим чином, а замість пам’ятника поставити простий дубовий хрест. У всіх на очах були сльози, а діти молилися: “Боже, залиши нам владику!”
Годину потому владика раптом схопився з ліжка і, хитаючись на ногах, сказав: “Іду вмирати до церкви!” Його вмовити не йти. Владика ліг і, тримаючи в правій руці хрест та ікону, а в лівій запалену свічку, через три хвилини помер. Так свято завершилося коротке трирічне єпископство цього угодника Божого, лише на тридцять сьомому році його життя.
На заупокійних молитвах народ не відходив від свого архіпастиря. Все населення Маньчжурії прийшов на відспівування святителя. У день свого поховання владика з’явився десятирічному хлопчику, у якого були хворі ноги і який не міг ні стояти, ні ходити. Він сказав йому: “На, візьми мої ноги, вони мені більше не потрібні, а свої віддай мені”. Хлопчик прокинувся, став на ноги і пішов до дверей на кухню, кричачи: “Мамо! Мамо! Відчини двері”. За описом хлопичка впізнали, що це був святитель Іона.
З 1994 до 1996 року шанувальники владики Іони, емігранти із Маньчжурії, які живуть у Сан-Франциско, намагалися знайти в Китаї і привести до США його останки. Цього не вдалося здійснити, проте пам’ять про життя, подвиг і кончину владики Іони не згасла. Уже понад шістдесят років церковна свідомість шанує святителя Іону як угодника Божого, який здобув благодать молитися за тих, хто прикликає його ім’я.
Святитель Іона був причислений до лику святих 19 жовтня 1996 року.