Святитель Іоасаф, єпископ Бєлгородський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 4-й день — знайдення мощей / грудня на 10-й день / липня на 15-й день — Собор Київських святих / липня на 19-й день — Собор Курських святих / вересня на 29-й день — Собор Полтавських святих / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії

Святитель Іоасаф народився в місті Прилуки на Чернігівщині 8 вересня 1705 року, на свято Різдва Пресвятої Богородиці, у Хрещенні був наречений Іоакимом. Він походив із давнього благочестивого роду Горленків.

У віці семи років батько Іоакима віддав його до Київської духовної академії. Там він відчув потяг до чернечого життя. Сім років випробовував себе майбутній святитель, після чого розповів про своє бажання батькам. Вони довго переконували його не приймати чернечий постриг, але в 1725 році він таємно від них прийняв рясофор з ім’ям Іларіон у Київському Межигірському монастирі.

21 листопада 1727 року він був пострижений в мантію з нареченням імені Іоасаф у Києво-Братському монастирі. Ця подія збіглася з завершенням навчання в духовній академії. Через рік інок Іоасаф був висвячений архієпископом Варлаамом (Вонатовичем) на ієродиякона. Його залишили у Київсьій духовній академії як викладача.

У листопаді 1734 року наступник владики Варлаама на Київській кафедрі, архієпископ Рафаїл (Забороський), рукопоклав ієродиякона Іоасафа на ієромонаха і перевів із училищного Братського монастиря до Києво-Софійського архієрейського будинку. Одночасно він був призначений членом Київської духовної консисторії.

27 червня 1737 року ієромонах Іоасаф став настоятелем Преображенського Мгарського монастиря з возведенням у сан ігумена. В обителі він доклав великих зусиль для її благоустрою.

У 1744 році митрополит Рафаїл возвів ігумена Іоасафа в сан архімандрита. Наприкінці того ж року отця Іоасафа викликали до Москви, і невдовзі згідно з розпорядженням Святішого Синоду він був призначений намісником Свято-Троїцької лаври. В обителі преподобного Сергія отець Іоасаф так само самовіддано ніс послух Церкві.

Через чотири роки, 2 червня 1748 року, у Петропавлівському соборі Санкт-Петербурга архімандрит Іоасаф був висвячений на єпископа Бєлгородського. Вступивши на архієрейську кафедру, святитель Іоасаф суворо стежив за станом храмів, за правильністю звершення богослужіння й особливо за моральністю пастви. Чималу увагу він приділяв освіті духовенства і правильному дотриманню ними уставу та церковних традицій. Як і раніше, святитель всі сили віддавав служінню, не шкодуючи свого здоров’я.

Незадовго до преставлення владика Іоасаф заборонив своєму келійнику домагатися священного сану і попередив, що в разі непослуху його спіткає передчасна кончина. Іншому келійнику, Василію, святитель сказав, що він буде дияконом, сану священника ніколи не досягне. І це передречення невдовзі виповнилося.

10 грудня 1754 року святитель Іоасаф відійшов до Господа. Його прославлення в лику святих відбулося 4 вересня 1911 року.

Тропарі, кондаки, молитви та величання