Святитель Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця травня на 25-й день / липня на 5-й день — знайдення мощей / травня на 14-й день — Собор Старобєльських святих / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Одеських святих (перехідне) / місяця липня на 15-й день — Собор Київських святих / серпня на 23-й день — Собор Херсонських святих / вересня на 4-й день — Собор Воронезьких святих / вересня на 10-й день — Собор Липецьких святих

Святитель Інокентій, архієпископ Херсонський і Таврійський (в миру Іван Олексійович Борисов), народився 15 грудня 1800 в місті Єльці в родині священника Успенської церкви Алексія Борисова.

Батьки преосвященного Інокентія були людьми простими і доброчесними. Батько Олексій Борисов отримав домашню освіту. Із нижчих ступенів кліру він дослужився до священника та намагався в частих проповідях донести до прихожан слова отців і вчителів Церкви.

Мати преосвященного Інокентія Акилина була жінкою неграмотною, але розумною і побожною. Хрест і молитва були основою всього її життя, всіх її думок, дій і вчинків. У неї була своя домашня аптека, що складалася із різних трав і квітів, ладану, благословенних хлібів, єлеїв від чудотворних ікон, Богородичних просфор та інших священних предметів. Ними вона лікувала себе і своїх дітей.

У батьківському будинку Іван вивчив слов’янську абетку, Часослов і Псалтир та навчився письма. У 1819 році він закінчив курс семінарського навчання на «відмінно» і вступив до Київської духовної академії. Тут він поринув у вивчення наук з таким запалом, що іноді цілі ночі проводив за книжкою. Підкоряючись внутрішнім покликанням, найбільше займався він складанням та обробкою проповідей.

У 1823 році двадцятитрирічний Іван Олексійович закінчив повний курс академічного навчання першим магістром і був призначений до Санкт-Петербурзької духовної семінарії на посаду інспектора і професора Церковної історії, але не минуло й трьох місяців, як він обійняв і посаду ректора Санкт-Петербурзького Олександро-Невського духовного училища. Тут же він прийняв постриг у чернецтво з ім’ям Інокентій і був висвячений в сан ієромонаха.

У грудні 1824 року отець Інокентій став бакалавром богословських наук Санкт-Петербурзької духовної академії, а через кілька місяців її був призначений інспектором і екстраординарним професором. У березні 1826 року був зведений в сан архімандрита.

Лекції свої отець Інокентій зазвичай викладав з пам’яті. Він уважно стежив за сучасним станом та успіхами природничих наук, і в його поглядах ці знання не лише не суперечили, а й найкращим чином служили богослов’ю.

У властивостях своєї велелюбної душі архімандрит Інокентій черпав мистецтво скріплювати в середовищі професорів добру товариськість і всюди вносив мир та заспокоєння. За дев’ять років ректорства отця Інокентія академічна родина була з ним однієї думки, жила з ним одним життям. Зі студентами Академії отець ректор завжди обходився ласкаво і благородно. Особливо добрим і уважним бував він до них тоді, коли їх спіткає яке-небудь горе, наприклад, серйозна хвороба. Допомогти у цій біді нещасному було тоді для ректора всією його турботою. Він жертвував у цьому випадку не тільки своїми засобами, але іноді навіть і своїми життєвими зручностями.

Особливу славу отця Інокентія становить незвичайний проповідницький талант. З часом владику Інокентія назвуть «Руським Златоустом». Як проповідник він вирізнявся тим, що впливав переважно на серця слухачів і захоплював слухачів ясністю та простотою слова, тонкими й розумними зближеннями предметів, мистецтвом відкривати в них нові та цікаві сторони і умінням прикладати, якомога ближче, свої повчання до різних випадків і обставин. Таким чином, святитель Інокентій створив нову школу проповідництва, далеку від будь-якої зовнішньої ефектності та сухої вченості.

Крім проповідей, святий залишив багато чудових наукових творів і перекладів, таких як: «Життя св. Кіпріана»,«Життя св. апостола Павла», «Пам’ятник віри», «Історія Соборів Вселенських», переклад «Кормчої Книги» та багато іншого.

Зовнішня природа для отця Інокентія була другою Біблією, яка свідчить про Божественну велич Творця. Цей погляд на природу ясно проводив він у своїх проповідях. «Подивіться, — говорив він, — на море що кипить хвилями, або на хмару, яку розсікають блискавки і громи: чи це не образ всемогутності Божої? Подивіться на небосхил, усіяний зорями, на Сонце, що сходить: чи це не образ мудрості Божої? Подивіться на весну, прикрашену квітами, яка веде за собою хори пернатих: чи це не образ благості Божої? Що заважає тобі, дивлячись на свої картини, сходити думкою до досконалості Творця твого»?

За такого погляду отця Інокентія на природу, зрозуміла і особлива любов його до неї та до природничих наук. Імператорська Академія наук і різні наукові товариства вшанували літературні заслуги проповідника прийняттям його до свого складу. Проповіді його були свого часу перекладені грецькою, німецькою, французькою та польською мовами.

21 листопада 1836 року в Казанському соборі Санкт-Петербурга в день Введення до храму Пресвятої Богородиці відбулося висвячення архімандрита Інокентія на єпископа Чигиринського.

У березні 1840 року він був призначений на кафедру єпископа Вологодської єпархії. Тут він залишався дев’ять місяців і потім був переміщений до Харківської єпархії. Служіння його в Харкові тривало близько семи років. За цей час він відновив Охтирський і Святогірський монастирі, відкрив Микільську жіночу обитель. Владиці належить ідея започаткування урочистого хресного ходу в Харкові з нагоди перенесення до міста із Курязького монастиря чудотворної ікони Божої Матері.

У 1845 році владика Інокентій був зведений в сан архієпископа, а через три роки був призначений до Херсонської і Таврійської єпархії, де різноплемінна православна паства невпинно піддавалася впливу татар, євреїв і німецьких колоністів.

Відновити в Криму стародавні християнські пам’ятники, зруйновані татарами, і заснувати свій «Афон», — ось головне, чого хотів досягнути архіпастир під час свого управління Херсонсько-Таврійською єпархією.

Бажаючи зберегти руїни стародавнього Херсона, прославленого Хрещенням рівноапостольного князя Володимира, преосвященний Інокентій виклопотав собі у намісника Кавказького ці руїни і постарався влаштувати там, посеред пустелі, поблизу залишків колишнього соборного храму, невелику церкву в ім’я святої княгині Ольги з невеликим приміщенням для ченців. Потім він оновив висічений руками святого Климента в Інкерманській скелі древній храм і освятив його на честь двох священномучеників Климента та Мартина, які постраждали в Херсоні, куди вони були послані на каменоломні роботи, і влаштував у цій же скелі невеликий скит. Під час своєї подорожі Кримом владика зазвичай залишав супутників біля підніжжя гір, а сам піднімався на їхні вершини для молитви на місцях подвигів древніх подвижників.

В останні роки свого святительства преосвященний Інокентій брав архіпастирську участь у подіях Кримської війни і мав надзвичайно благотворний вплив на воїнів.

Велич духу святителя Інокентія виявилася й у відвідуванні їм страждальців-воїнів в лазаретах, де лютував заразливий тиф і де можна було бачити всю тяжку скорботу, всі страждання, породжувані війною. У боях він обходив ряди військ, підбадьорюючи героїв. І тут мужній пастир утішав стражденних.

Через деякий час архієпископ Інокентій був призначений членом Святішого Синоду.

Посилені праці і тривоги надломили здоров’я славного архіпастиря. Владика захворів, перебуваючи у Севастополі, і на зворотному шляху до Одеси помер у Херсоні 25 травня 1857 року у день Святої Трійці.

У 1997 році архієпископ Інокентій був причислений до лику святих.

Тропарі, кондаки, молитви та величання