Святитель Григорій, митрополит Валаський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця червня на 22-й день

Святитель Григорій IV Даскел (румун. Dascălul, грец. Διδάσκαλος — учитель) був митрополит Унгро-Влахійський (1823–1829 і 1833–1834), народився 1765 року в Бухаресті. У Хрещенні був наречений Георгієм. У Бухарестській академії святого Савви вивчав грецьку і латинську мови, богослов’я.

Близько 1790 року разом з двома випускниками академії, Геронтієм і Дорофеєм, вступив до Нямецького монастиря, де преподобний старець Паїсій (Величковський) постриг його в чернецтво з ім’ям Григорій. Невдовзі він був висвячений на ієродиякона і разом із Геронтієм почав перекладати з грецької на румунську повчальні книги.

Деякий час вони спільно працювали в Нямецькій обителі, потім повернулися до Бухареста. Тут, у митрополичій друкарні, з благословення митрополита Унгро-Влахійського Досифея стали друкуватися їхні переклади. Крім перекладів, Григорій був поставлений завідувати бібліотекою митрополії.

1802 року обидва ченці повернулися до Нямецького монастиря, і митрополит Молдавський Веніамін доручив їм переклад нових книг для публікації.

Російсько-турецька війна 1806–1812 років перервала діяльність ченців-книжників. Восени 1812 року Григорій і Геронтій разом з духівником Каліником із монастиря Секу здійснили паломництво на Святу Гору Афон. На зворотному шляху поблизу Филипополя (нині Пловдив) на них напали грабіжники, і Геронтій помер від їхніх тортур. Григорій залишився в живих і після повернення продовжив праці з перекладу та видання духовної літератури в друкарні Нямецького монастиря. На прохання нямецьких ченців він написав і видав також житіє святого Паїсія (Величковського).

Після 1817 року Григорій перейшов до монастиря Антім, потім до монастиря Келдерушані, де ним були підготовлені нові переклади, опубліковані в Бухарестській друкарні.

4 січня 1823 року на засіданні Державної ради із трьох кандидатур, запропонованих на митрополичу кафедру, господар Григорій Гіка затвердив кандидатуру ієродиякона Григорія. Передання стверджує, що, будучи викликаний до Бухареста, Григорій пішки подолав весь шлях від Келдерушанської обителі до столиці. 9 січня він був висвячений на ієромонаха і зведений в сан архімандрита, 10 січня був рукопокладений на єпископа, а 11 січня 1823 року став митрополитом Унгро-Влахійським.

Однією із перших турбот архіпастиря було заміщення вакантних кафедр: він поставив єпископів для Арджеської, Римнікської та Бузеуської єпархій. Владика Григорій вирішив фінансові проблеми митрополії, обтяженої великими боргами, що дісталися у спадок від попередніх предстоятелів. Він вжив необхідних заходів для зміцнення духовної та господарської дисципліни в прихилених, тобто приписаних до іноземних обителей, монастирях, настоятелями яких були греки.

Митрополит також виявляв особливу увагу до потреб парафіяльних священників і дияконів: упорядкував стягнення з них різних податків і зменшив їхню кількість, запобігаючи зловживанням і незаконним поборам з боку благочинних, надавав матеріальну підтримку вдовам і дітям священників. Окрім того, він був головним опікуном румунських шкіл у Валаському князівстві, підготував відкриття у своїй митрополії єпархіальних духовних семінарій, які стали відкриватися невдовзі після його смерті. Водночас митрополит продовжив свою перекладацьку і книговидавничу діяльність румунською, а 1828 року в Бухаресті за його сприяння було надруковано Четвероєвангеліє болгарською мовою.

1828 року під час нової російсько-турецької війни Дунайські князівства були зайняті російськими військами і підпорядковані російській адміністрації. Митрополит Григорій виступив проти обкладення священників і народу додатковими податками, за що в січні 1829 року був усунутий з кафедри новою владою і відправлений до Кишинева. У грудні 1831 року йому було дозволено повернутися на свою кафедру, але, прибувши в лютому 1832 року до міста Бузеу, він був змушений затриматися там більш ніж на рік. За цей час митрополит заснував у місті друкарню й видав кілька перекладів, зроблених ним у Кишиневі, із праць святителя Іоанна Златоуста та інших. Надруковані ним книги митрополит роздаровував священникам і мирянам. У квітні 1833 року митрополит залишив Бузеу, попрямувавши до монастиря Келдерушані, а в серпні того самого року повернувся на кафедру в Бухарест.

Після повернення, вже старий і хворий, святитель знову зайнявся влаштуванням церковного життя. Його почини передбачали, зокрема, створення нових монастирів і єпархіальних семінарій, поставлення священника для кожного села або хутора (у разі наявності в селі понад п’ятдесяти дворів належало поставляти двох священників), звільнення їх від панщини. Незадовго до смерті митрополита Григорія в Келдерушанській обителі під його наглядом почали перевидавати його «Житія святих» у дванадцяти томах на основі першого видання, яке з’явилося в Нямецькому монастирі, але за життя владики вийшли лише два томи. Святитель помер у Бухаресті 22 червня 1834 року.

Священний Синод Румунської Православної Церкви в жовтні 2005 року ухвалив рішення про причислення митрополита Григорія до лику святих. 21 травня 2006 року в Бухарестському кафедральному соборі рівноапостольних Константина і Єлени патріарх Румунський Феоктист у співслужінні двадцяти восьми архієреїв, членів Священного Синоду і представників Константинопольської, Елладської, Болгарської, Сербської і Польської Православних Церков звершив урочисту канонізацію святителя. Мощі його були покладені в монастирі Келдерушані.

Рішенням Священного Синоду Руської Православної Церкви від 21 серпня 2007 року ім’я святителя було включено до місяцеслова Руської Церкви.