Святитель Георгій, архієпископ Могилівський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 13-й день / липня на 24-й день — прославлення / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Білоруських святих (перехідне) / місяця жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії

Святитель Георгій, архієпископ Могилівський, у миру Григорій Осипович Кониський, народився 20 листопада 1717 року в полковому місті Ніжині, що на Чернігівщині, у шляхетній українській родині. Серед вихідців із роду Кониських були і славні козацькі воєначальники, і православні священнослужителі, і міські начальники. Батько Осип Іванович був сотенним урядником Ніжинського козацького полку, а в 1727 році став бургомістром міста Ніжина.

Новонародженого назвали Григорієм, адже за церковним календарем того дня вшановувалася пам’ять преподобного Григорія Декаполита, діяльного противника єресі іконоборства в IX столітті. З грецької мови ім’я Григорій перекладається як «котрий пильнує, бадьорий». Саме таким і був все своє життя Григорій Кониський.

Першими його вчителями були батьки, а першим підручником був Псалтир. Імовірно, що він закінчив початкову полкову школу. Коли ж Григорію виповнилося одинадцять років, його життєвий шлях проліг у Київ, до тодішнього головного центру української освіти і науки — Києво-Могилянської академії.

Там він став навчатися у класах поетики, риторики і філософії. Навчання тривало п’ятнадцять років. Серед викладачів тоді були майбутні архіпастирі, архієпископ Санкт-Петербурзький Сильвестр (Кулябка) й архієпископ Новгородський Феофан (Прокопович), і майбутній вчений-орієнталіст європейського рівня Симон Тодорський.

Як один із найздібніших учнів, після завершення навчання у 1743 році Григорій Кониський був залишений в Академії викладачем поетики. А вже 11 серпня наступного року він прийняв чернечий постриг з ім’ям Георгій, яке грецькою мовою означає «землероб». І тут все правильно: він справді стане хліборобом, але на ниві духовній, святительській.

А поки що поряд з викладацькою роботою чернець Григорій зайнявся творчістю. Уже 1747 року в Академії була поставлена його перша драма «Воскресіння мертвих»; окрім того, він писав вірші.

У травні 1747 року отець Георгій був призначений на посаду префекта (помічника ректора) і професора філософії. Імовірно, разом з цим призначенням він отримав сан ієромонаха.

Щасливе поєднання в одній особі природженого адміністратора й здібного педагога призвело до нових змін у трудовій і пастирській діяльності отця Георгія. 1757 року його було затверджено на новій посаді професора богослов’я, яку за власним бажанням звільнив ректор Академії Сильвестр Ляскоронський, а через рік він став замість нього ректором і архімандритом Києво-Братського монастиря.

Протягом трьох років отець Георгій Кониський, як реформатор, здобув собі широку прихильність. Він також зробив значний внесок у богословську науку, набагато розширивши навчальний матеріал. На посаді ректора він був дбайливим господарником і адміністратором. Академія під його керівництвом досягла вищого рівня процвітання і слави.

Але, як писав перший біограф Георгія Кониського, його онук протоієрей Іван Григорович, не в мантії професора чи ректора йому судилося залишити про себе пам’ять в історії.

Йому було уготоване святительське служіння на землі Білоруській, яка була тоді під владою Польщі і на якій була лише одна православна єпархія — Мстиславсько-Могилівська. Якраз у 1754 році і вона «овдовіла», бо помер її дванадцятирічний керманич, Преосвященний Єремія (Волчанський), також випускник Києво-Могилянської академії.

Далеко не простою справою для Святішого Синоду було призначення нового єпископа до Могилева, адже треба було мати згоду і російської цариці, і польського короля, який повинен був офіційно підтвердити привілей на Могилевську кафедру. Імператриця Єлисавета Петрівна не висловила заперечень, а 16 липня 1755 року Синод отримав «повний оригінальний королівський привілей… для нового єпископа Білоруського, означеного Григорія Кониського… від його величності короля…» Вищезгаданий біограф отець Іоанн Григорович пояснює це винятковою милістю короля до особи самого кандидата.

Висвячення архімандрита Георгія (Кониського) на єпископа Могилівського і Білоруського звершили в Києві в соборі Святої Софії митрополит Київський Тимофій (Щербацький) і єпископ Чернігівський Іраклій та єпископ Переяславський Іоанн.

26 жовтня владика Георгій був уже в Могилеві, де на нього чекав непочатий край архієрейського служіння. І почалося воно в умовах, коли стало відомо, що папа Римський вимагає від короля взагалі не допустити там подальшого існування православної кафедри. Тож початок був справді тяжкий.

Найбільше довелося терпіти владиці Георгію від фанатиків, які займалися навертанням православних до унії і католицтва. Наприклад, у червні 1759 року він звершував богослужіння у храмі міста Орші, коли туди ввірвалися «місіонери». Вони били й розганяли людей, оточили єпископа і, навіть не знімаючи головних уборів, кричали йому: «Піп, хлоп, схизматик!» Стало неможливим продовжувати службу, і владика змушений був залишити храм. Аби врятувати його від розлюченого натовпу, вірні вимушені були вивозити владику із міста на возі, прикривши кінським гноєм.

Про все, що чинили такі «християни» з православним людом, він регулярно доповідав до Синоду. Відомо про це було і у Варшаві. Коли польський престол посів Станіслав Понятовський, єпископ Георгій 27 червня 1765 року виголосив перед ним промову і, розповідаючи про великі страждання православних білорусів й українців, сказав: «Сама лише віра наша ставиться нам як злочин… Нас, християн, переслідують християни ж, нас, вірних, переслідують більше, ніж невірних. Зачиняють наші церкви, в яких завжди прославляється Христос… За те, що ми не сміємо тлумачити Закон Божий за людськими переданнями і не сміємо змішувати земне з небесним, нас називають схизматиками… За те, що ми боїмося безсоромно суперечити совісті, нас засуджують у темниці, на рани, на меч, на вогонь…»

На цю промову, виголошену латиною, король відповів: «Отримаєте підтвердження всього, на що маєте давні права». Але це виявилося лише красивою обіцянкою.

Проте, незважаючи на страшні утиски, повернувшись до Могилева, єпископ Георгій, як палкий прихильник освіти, заснував низку шкіл та духовну семінарію на зразок рідної Києво-Могилянки. Він отримував із Києва дієву допомогу підручниками та приймав звідти викладачів. При архієрейському домі владика Георгій започаткував свою друкарню, збудував новий навчальний корпус семінарії. Він також брав активну участь у громадському житті.

Єпископ Георгій різко засуджував розбещеність й аморальність влади, ганьбив чиновників і судову систему за хабарництво. Єдиним моральним чинником для тогочасного суспільства він вважав Церкву, тому і мали неоціненне значення його повчальні проповіді.

У 1783 році владика Георгій був возведений в сан архієпископа.

13 лютого 1795 року настала блаженна кончина святителя Георгія. Він був похований у Спасо-Преображенському соборі міста Могилева. На надмогильній плиті написано епітафію, створену ним самим незадовго до смерті:

«Колыбель — Нежин, Киев — мой учитель;

Я в 38 лет назван: святитель.

Семнадцать лет боролся я с волками,

А двадцать два как пастырь отдохнул с овцами.

За претерпенные труды и непогоду

Архиепископом и членом стал Синоду.

Георгий именем, я из Конисских дому.

Коню подобен был я почтовому.

Тут трупа моего зарыты кости

В год семисотый пятый девяностый».

1813 року під час війни французи осквернили домовину святителя Георгія, відкривши її, коли поверталися із безславних військових походів. Святі мощі були нетлінними. Те саме виявилося і в 1875 році під час заміни підлоги в церкві-усипальниці.

У 1993 році було встановлено місцеве шанування святителя Георгія (Кониського).

Тропарі, кондаки, молитви та величання