Святитель Димитрій, митрополит Ростовський
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 21-й день — знайдення мощей / жовтня на 28-й день / травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих / червня на 10-й день — Собор Сибірських святих / липня на 15-й день — Собор Київських святих / вересня на 29-й день — Собор Полтавських святих / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії
Святитель Димитрій, у миру Данило Туптало, народився в грудні 1651 року у містечку Макарів, за сорок верст від Києва. Батько його, козацький сотник Савва Григорович, помер ктитором Кирилівського монастиря. Але в молодості він мало бував удома, займаючись військовою службою, а вихованням та початковою освітою сина займалася мати, Марія Михайлівна. Про неї святитель завжди згадував з ніжністю.
В одинадцять років Данило вступив до Київського Братського училища при Богоявленському монастирі, заснованому в 1615 році. Його ректором тоді був видатний проповідник та богослов Іоанникій Голятовський, який багато писав на захист Православ’я. Під його керівництвом виробився у майбутнього святителя чудовий дар слова.
Одразу ж проявилися розумові здібності Данила, а також схильність до подвижницького та споглядального життя. У ньому бачили майбутнього ченця.
Це були роки війни, Київ неодноразово переходив то в російські, то в польські руки, і в 1665 році поляки зруйнували училище. Навчання Данила було перервано, і на сімнадцятому році життя він з дозволу батьків вступив до Кирилівського монастиря. Там 9 липня 1668 року він був пострижений у чернецтво з ім’ям Димитрій, а через рік був возведений в сан ієродиякона. Проходячи звичайні монастирські послухи, він водночас займався духовно-літературними працями, продовжуючи свою освіту.
23 травня 1675 року, в день Зішестя Святого Духа, він був висвячений в сан ієромонаха. Тоді розпочалася проповідницька діяльність майбутнього святителя. Спершу він був проповідником при архієпископі Лазарі (Барановичі), якого називав “великим стовпом церковним”. Потім отець Димитрій служив у Вільні і Слуцьку.
Після повернення до України йому довелося бути ігуменом у різних монастирях, бо багато обителей просили призначити його до них настоятелем. Двічі складав він з себе посаду. Проте люди, які високо цінували його духовну налаштованість та моральні якості, зокрема і святитель Феодосій Чернігівський, змушували його знову приймати її на себе.
1684 року, з благословення митрополита Київського Варлаама (Ясинського), святий Димитрій взявся за головну працю свого життя, а саме складання Четій-Міней, або Житій святих. Протягом двадцяти п’яти років він сам спостерігав за друком складених ним життєписів.
10 серпня 1685 року з’явилася йому уві сні великомучениця Варвара, яку він особливо шанував. Він просив її благати Господа про гріхи його, але свята сказала: “Не знаю, чи благаю, ти молишся по-римськи”. Але, бачачи його збентеження, додала з усмішкою: “Не бійся!” — і промовила втішні слова, які він, прокинувшись, не міг згадати. Він пояснив її докір своїм звичаєм молитися рідко й мало, як католики.
Близько 1689 святий Димитрій був у Москві у церковних справах. Він мав розмову з молодим царем Петром, який жив на той час у Троїце-Сергієвій лаврі, а також з патріархом Іоакимом.
У 1701 році святий став митрополитом Сибірським і Тобольським. Не до душі було йому це призначення. У нього було погане здоров’я, та й продовжувати свою улюблену справу він міг лише там, де зосереджувалося просвітництво, а не в далекому Сибіру. Від хвилювання він навіть захворів. Уже в 1702 році його призначили митрополитом Ростовським.
Багато трудився святитель над улаштуванням духовного життя своєї пастви. Звичаї її стояли вкрай низько. Навіть діти священників майже ніколи не причащалися. У своїх окружних посланнях святитель повчав ієреїв, як гідно звершувати своє служіння. При своєму будинку він відкрив училище для підготовки пастирів із дітей духовенства і сам стежив за їхньою освітою та вихованням.
Харчувався святитель Димитрій лише тією мірою, якою було потрібно, щоб підтримати свої життєві сили. На першому тижні Великого посту він вживав їжу один раз на день, а на Страсній седмиці їв тільки у Великий Четвер. Глибоко усвідомлюючи свої недоліки, він до всіх виявляв однакову любов. Святитель був співчутливий до всіх нещасних, до своїх підлеглих ставився сердечно і дбайливо. Про його щедрість та нестяжательність і говорити зайве: він суворо дотримувався чернечих обітниць. Святителя Димитрія глибоко шанувала вся православна Русь.
26 жовтня, у свій день Ангела, він служив Літургію, але повчання вже не міг говорити. На другий день він відвідав черницю Варсонофію, годувальницю царевича Олексія Петровича. Назад владика ішов насилу. Потім він послав за півчими і слухав, гріючись біля печі, як вони співали складені ним піснеспіви. Коли вони пішли, він затримав одного із них, Савву Яковлева, який переписував його твори. Святитель став розповідати йому про своє дитинство, своє життя, про те, як він молився Богу, і закінчив словами: “І ви так само моліться, чада! ”
Відпускаючи півчого, митрополит благословив його і мало не до землі вклонився йому. Він здригнувся і сказав: “Чи мені, владико, останньому рабу, ти так кланяєшся?” Святитель лагідно відповідав: “Дякую тобі, чадо!” Півчий пішов у сльозах. Тоді святитель замкнувся і наодинці віддався палкій молитві.
Так уранці його і знайшли — померлим на колінах. Молитва, така улюблена ним за життя, супроводжувала його до смерті. Святитель Димитрій помер 28 жовтня 1709 року у віці п’ятдесяти восьми років.
Незважаючи на бажання святителя, висловлене в заповіті, духовенство й жителі Ростова просили поховати святого в соборному храмі міста, поруч з попередником святителя Димитрія, святителем Іоасафом. Але, дотримуючись заповіту свого покійного друга, митрополит Стефан наполіг на похованні тіла святителя Димитрія в зазначеному місці.
Однак до прибуття митрополита місце поховання приготовлене не було, хоча від дня кончини пройшло близько місяця. У зв’язку з невідкладним від’їздом митрополита Стефана із Ростова у викопаній могилі був зроблений нашвидку заготовлений дерев’яний зруб, де і було поховано тіло святителя. Ця обставина, передбачена Промислом Божим, призвела до швидкого знайдення мощей.
1752 року під час ремонту в соборній церкві монастиря, коли лагодили підлогу, було виявлено нетлінне тіло святителя Димитрія. Місце поховання виявилося сирим, дубовий гроб зітлів, але тіло святителя, а також омофор, сакос, митра й шовкові чотки збереглися нетлінними.
Після знайдення святих мощей біля них стали відбуватися зцілення. Звістка про це поширилася по всій країні. У 1757 році святитель Димитрій був причислений до лику святих. Відтоді багато вірян прибувають до Ростова зі всього православного світу, аби вклонитися мощам великого святителя.
Одразу після цього на батьківщині святителя, в Україні, почалося створення храмів на його честь. Зокрема, протягом другої половини XVIII століття в самому лише Києві було освячено три престоли на честь святителя Димитрія: у Свято-Троїцькому храмі Китаївської пустині; у дерев’яному храмі Кирилівського монастиря, де свого часу святий Димитрій прийняв постриг та був настоятелем і де поховані його батьки, і в теплій церкві біля храму святих Константина і Єлени на Подолі.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропaрь глaс 8:
Правосла́вия ревни́телю и раско́ла искорени́телю,/ святы́й целе́бниче, и но́вый к Бо́гу моли́твенниче,/ списа́ньми твои́ми бу́их уцелому́дрил еси́,/ цевни́це духо́вная, Дими́трие блаже́нне,// моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Кондак глас 4:
Звезду́ ру́сскую от Ки́ева возсия́вшую,/ и чрез Но́вград Се́верский в Росто́в дости́гшую,/ всю же страну́ сию́ уче́ньми и чудесы́ озари́вшую,/ ублажи́м златослове́снаго учи́теля Дими́трия,/ той бо все́м вся написа́, я́же к наставле́нию,/ да всех приобря́щет, я́коже Па́вел Христу́,// и спасе́т правове́рием ду́ши на́ша.
Тропaрь глaсъ и7:
Правослaвіz ревни1телю, и3 раск0ла и3скорени1телю, рyсскій цэлeбниче, и3 н0вый къ бGу мlтвенниче, списaньми твои1ми бyихъ ўцэломyдрилъ є3си2. цэвни1це дух0внаz, дими1тріе бlжeнне, моли2 хrтA бGа сп7сти1сz душaмъ нaшымъ.
Кондaкъ глaсъ и7:
ЅвэздY рyсскую, t кjева возсіsвшую и3 чрез8 н0вградъ сёверскій въ рост0въ дости1гшую, всю1 же странY сію2 ўчeньми и3 чудесы2 њзари1вшую, ўбlжи1мъ златословeснаго ўчи1телz дими1тріа: т0й бо всёмъ вс‰ написA, ±же къ наставлeнію, да всёхъ пріwбрsщетъ, ћкоже пavелъ хrтY, и3 сп7сeтъ правовёріемъ дyшы нaшz.
Ще в розробці