Вінницько-Рожецька ікона Божої Матері

Місяця серпня на 25-й день

День пам'яті (н. ст.)

Вінницька (Вінницько-Рожецька) ікона — старовинний Подільський образ Божої Матері, про який вперше згадується на початку XVIII століття. Наприкінці ХІХ та на початку ХХ століття іконою зацікавилися місцеві краєзнавці й опублікували в Подільських єпархіальних відомостях кілька присвячених їй досліджень. До наших днів дійшло, щонайменше, два списки цього чудотворного образа, які свідчать про його народне шанування, а також старовинне фото (початок ХХ ст.) самої ікони. Оригінал її, на жаль, було втрачено впродовж буремних подій ХХ століття.

Історія образа безпосередньо пов’язана з існуванням на Вінниччині двох монастирів: Микулинського та Рожецького. Микулинський монастир відомий ще з XVI століття. Він розташовувався на півострові, який омивався річкою Згар та утвореним нею ставком. Однак у XVII столітті монастир припинив існування через конфлікт місцевого володаря з братією обителі. Остаточно монастир знищили татари, пограбувавши його і спаливши усі будівлі. Сталося це приблизно в середині XVII століття.

Невдовзі відбулася невдала спроба відродити обитель у с. Ріжок, на місці колішнього монастирського сільськогосподарського хутора. Нову сторінку своєї історії обитель перегорнула на початку XVIII століття, коли в Микулинсько-Рожецьких лісах оселилися православні черниці, які тікали сюди від унії.

Місцеве населення та тодішній володар Микулинців Стефан Кринський поставилися до них із співчуттям. Згодом його племінник, шляхтич Миколай Кринський, подарував землю черницям. Завдяки підтримці поміщика черниці дуже швидко побудували або відновили колишню Хрестовоздвиженську церкву та келії. На жаль, недовго монастир був православним. Вже на початку 30-х років XVIII століття монахині запрошували до себе на богослужіння уніатських священнослужителів. Приблизно саме в цей час сталася пожежа, під час якої згоріла церква. На попелищі храму черниці віднайшли єдину вцілілу ікону та назвали її «Врятована із пожежі Божа Матір», або «Рожецька ікона Божої Матері». Це є першим письмовим свідченням про Рожецьку ікону Пресвятої Богородиці.

Щодо того, як Рожецька ікона потрапила до Вінниці, існують народне передання та документальні факти. У 1802 році благочинний Іоанн Басарський та депутат Іоанн Кульчицький приїхали в Ріжок, щоб виконати доручення та перевезти майно колишнього монастиря до Вінниці. Селяни з сумом спостерігали за тим, як розбирали стару церкву, а ікони складали на підводу. Але свою давню святиню, Рожецьку ікону, ніхто не хотів віддавати. Люди помістили її у колишній монастирській трапезній. Проте за кілька днів священник разом з депутатом знову приїхали сюди та потайки забрали ікону. Дізнавшись про це, люди змусили їх повернути святиню назад. Натомість до Вінницького монастиря було доставлено список шанованого образа Рожецької Божої Матері.

Таким чином, з 1802 року чудотворний образ Рожецької Божої Матері перебував у Вінницькому Благовіщенському жіночому монастирі. У 1845 році було прийнято рішення про перенесення цього монастиря до містечка Браїлів. Разом з іншими святинями Рожецький чудотворний образ також був перенесений на нове місце і до 1891 року перебував у центральному храмі Вінницько-Браїлівського жіночого монастиря.

Тоді ж ігуменя монастиря матінка Мелитина дала обітницю збудувати Олександро-Маріїнську пустинь у селі Ріжок. 30 серпня 1891 року було звершено освячення новозбудованого храму. Сюди знову повернулася шанована Рожецька ікона.

Протоієрей Іоанн Шипович свого часу зробив детальний опис цього стародавнього образа. «З усіх прикрас та ікон, — писав священник, — які нині знаходяться в Свято-Олександро-Невській церкві, збереглися від стародавнього Рожецького монастиря всього лише дві святині: це ікона, що називається в народі “врятована від пожежі Рожецька Божа Матір”, зображена за типом Смоленської ікони Божої Матері, та інша ікона Божої Матері, зображена за типом Казанської Божої Матері. Ікона “врятована з пожежі Рожецька Божа Матір” складається із трьох дерев’яних дощечок, скріплених на зворотному боці двома дерев’яними планками, має вимір півтора аршини довжини і п’ятнадцять вершків ширини. Вона покрита ризою золотої парчі і зберігається в кіоті під склом».

На жаль, після революційних подій 1917 року сумна доля спіткала й Рожецьку пустинь. У довоєнний період вона була закрита. Лише під час німецької окупації з 1941 по 1942 роки чернече життя ненадовго відновилося. За народним переданням, одного разу ігуменя доручила черниці протерти ікону. Вона сумлінно виконала прохання. Після цього намісниця побачила, що образ нібито все одно залишився брудним. Тоді вона викликала монахиню і дорікнула їй за невиконання послуху. Та відповіла, що вона все виконала. Аби з’ясувати, у чому річ, вони підійшли до ікони і побачили, що святиня вкрилася миром та немовби плаче. Сестри відразу відчули, що наближається щось невідворотне, і тому вирішили полишити обитель та вирушити до Браїлова.

І недарма, бо після відходу черниць у монастирі влаштували засідку підпільники. Коли ж сюди приїхали німецькі солдати, то вартовий із дзвіниці відкрив по них вогонь. Загарбники втекли, але через певний час повернулися і вщент спалили обитель.

Про подальшу долю ікони наразі нічого не відомо. Промислом Божим до нас дійшлі дореволюційне фото самої ікони та два її списки. Саме на основі цих відомостей і було реконструйовано цей давній та шанований на Поділлі чудотворний образ.