Великомучениця Варвара і мучениця Іуліанія

День пам'яті (н. ст.)

Місяця грудня на 4-й день

Свята великомучениця Варвара народилася в місті Іліополі, що в нинішній Сирії, за часів імператора Максиміна (305–311 рр.) у знатній язичницькій сім’ї. Батько Варвари Діоскор, рано втративши свою дружину, був пристрасно прив’язаний до своєї єдиної дочки. Щоб уберегти вродливу дівчину від сторонніх поглядів і водночас позбавити її спілкування з християнами, він побудував для доньки особливий замок, звідки вона виходила тільки з дозволу батька.

Споглядаючи з висоти вежі красу Божого світу, Варвара часто відчувала бажання пізнати його істинного Творця. Коли приставлені до неї виховательки казали, що світ створений богами, яких шанує її батько, то вона подумки говорила: “Боги, яких шанує мій батько, зроблені руками людськими. Як ці боги могли створити таке пресвітле небо і таку красу земну? Єдиний повинен бути такий Бог, Якого створила не рука людська, а Сам Він, Котрий має власне буття”. Так свята Варвара вчилася від творінь видимого світу пізнавати Творця, і на ній справджувалися слова пророка: “міркував про всі діла Твої, розмислював про створене руками Твоїми” (Пс. 142:5).

Згодом до Діоскора все частіше стали приходити багаті і знатні женихи, просячи руки його дочки. Батько, який давно мріяв про заміжжя Варвари, вирішив завести з нею розмову про шлюб. Але, на свій жаль, він почув від неї рішучу відмову виконати його волю. Діоскор вирішив, що з часом настрій доньки зміниться і в неї з’явиться схильність до заміжжя. Для цього він дозволив їй виходити із вежі, сподіваючись, що в спілкуванні з подругами вона побачить інше ставлення до заміжжя.

Одного разу, коли Діоскор перебував у тривалій подорожі, Варвара познайомилася з місцевими християнками. Вони розповіли їй про Триєдиного Бога, про невимовне Божество Іісуса Христа, про Його воплочення від Пречистої Діви та про Його вільне страждання і Воскресіння.

Сталося так, що в той час в Іліополі проїздом із Александрії перебував священник під виглядом купця. Дізнавшись про нього, Варвара запросила пресвітера до себе і попросила звершити над нею Таїнство Хрещення. Священник виклав їй основи святої віри та охрестив її в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. Просвітлена благодаттю Хрещення, Варвара ще з більшою любов’ю навернулася до Бога. Вона обіцяла присвятити Йому все своє життя.

Під час відсутності Діоскора біля його будинку тривало будівництво кам’яної вежі, де робітники за наказом господаря мали намір спорудити два вікна з південного боку. Але Варвара, зайшовши одного разу подивитися будівництво, ублагала їх зробити третє вікно як образ Троїчного Світла.

Повернувшись, батько зажадав у доньки звіту про зроблене. “Три краще, ніж два, — сказала Варвара, — бо у неприступного, невимовного Світла Троїчного Три Вікна (Іпостасі або Особи)”. Почувши від доньки християнські віровчительні настанови, Діоскор розлютився. Він кинувся на неї з оголеним мечем, але Варвара встигла вибігти з дому. Вона сховалася в гірській ущелині, яка дивовижним чином розступилася перед нею.

Надвечір Діоскор за вказівкою одного пастуха все ж знайшов Варвару і з побоями притягнув мученицю до дому. На ранок він відвів її до міського правителя і сказав: “Я відрікаюся від неї, бо вона відкидає богів моїх, і якщо не навернеться до них знову, то не буде мені дочкою. Муч її, державний правителю, як буде завгодно твоїй волі”.

Довго вмовляв градоначальник Варвару не відступати від давніх батьківських законів і не опиратися волі батька. Але свята мудрою промовою викривала помилки ідолопоклонників і сповідувала Іісуса Христа Богом. Тоді її стали сильно бити воловими жилами і після цього розтирати глибокі рани жорсткою волосяницею.

Наприкінці дня Варвару відвели до темниці. Вночі, коли її розум був зайнятий молитвою, їй з’явився Господь. Він мовив: “Дерзай, наречено Моя, і не бійся, бо Я з тобою. Я дивлюся на подвиг твій і полегшую твій біль. Перетерпи до кінця, щоб невдовзі насолодитися вічними благами в Царстві Моєму”.

Наступного дня всі були здивовані, побачивши Варвару: на її тілі не залишилося жодних слідів недавніх катувань. Бачачи таке диво, християнка на ім’я Іуліанія відкрито сповідала свою віру й оголосила бажання постраждати за Христа. Обох мучениць стали водити оголеними містом. Потім їх повісили на дереві й довго катували. Їхні тіла терзали гаками, палили свічками, били по голові молотком. Від таких тортур неможливо було залишитися людині живою, якби мучениць не укріпляла сила Божа.

Залишаючись вірними Христу, за наказом правителя мучениці були обезголовлені. Святу Варвару стратив сам Діоскор. Але безжального батька незабаром вразила блискавка, перетворивши його тіло на попіл.

Мощі святої великомучениці Варвари в VI столітті були перенесені до Константинополя. У XII столітті дочка візантійського імператора Олексія Комніна (1081–1118 рр.) княжна Варвара, одружуючись з руським князем Михаїлом Ізяславичем, привезла їх із собою до Києва. Тут вони перебувають і донині.

Тропарі, кондаки, молитви та величання