Священномученик Димитрій Ігнатенко, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 14-й день / січня на 30-й день — Собор святих Таврійської духовної семінарії / червня на 13-й день — Собор новомучеників і сповідників Запорізького краю / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії / грудня на 15-й день — Собор Кримьских святих
Священномученик Димитрій Феофанович Ігнатенко народився 17 липня 1872 року в селі Агаймана Мелітопольського повіту Таврійської губернії в сім’ї священника. 1898 року він закінчив Київську духовну академію зі званням кандидата богослов’я. Викладав у Сімферопольському духовному училищі.
4 лютого 1898 року Димитрій Феофанович був висвячений в сан священника і направлений до міста Керчі, де виконував обов’язки помічника благочинного. 1901 року отця Димитрія перевеля до Сімферополя як настоятеля храму і законоучителя в чоловічій гімназії. У шлюбі з дружиною Єлизаветою Єфимівною мав трьох дітей.
У листопаді–грудні 1922 року в Сімферополі проходило відкрите засідання Верховного революційного трибуналу. Протоієрей Димитрій Ігнатенко разом зі своїм єпархіальним архієреєм, майбутнім священномучеником, Никодимом (Кротковим) та ще декількома кліриками постав перед пролетарським судом за звинуваченням у небажанні віддати богослужбові предмети на наругу. А також за два «нелегальні» зібрання, перше із яких було присвячене засудженню діяльності обновленців Таврійської єпархії, а друге було пов’язане з висвяченням на єпископа Мелітопольського протоієрея Олександра Звєрєва, майбутнього священномученика архієпископа Сергія. Отець Димитрій винним себе не визнав і був засуджений на три роки виправно-трудових таборів.
Відбувши строк, він приїхав до Сімферополя. Отець Димитрій знову був звинувачений у антирадянській агітації та висланий за межі України. Повернувшись додому, він продовжував служити і проповідувати. Аскетичне життя, постійне перебування в молитві, полум’яна віра й безроздільне сподівання на Промисел Божий дарували йому особливу відвагу у викритті беззаконь, які чинила безбожна влада, і обновленців, котрі руйнували Церкву зсередини.
1926 року отця Димитрія вчергове заарештували. За постановою Трійки ОДПУ він був висланий на три роки до Марійської області.
Відбувши заслання, протоієрей Димитрій оселився в Мелітополі і через деякий час був призначений на Олексіївську парафію в селищі Круча.
На початку 17 липня 1935 року отця Димитрія заарештували востаннє. У провину священникові ставили його антирадянські проповіді, «поширення фашистських поглядів», передвіщання війни. На допитах отець Димитрій не приховував свого невдоволення радянською владою та її заходами, спрямованими на знищення релігії, і того, що відкрито говорив про це з амвона й в розмовах з людьми.
Під час слідства отець Димитрій перебував у Мелітопольській в’язниці. Священнику було шістдесят три роки, і повні випробувань післяреволюційні роки підірвали його здоров’я. Слідство добігало кінця, і, хоча фізичні сили священника були вичерпані, душа його залишалася міцною та непохитною у сповіданні Православної віри.
9 вересня отця Димитрія поклали до тюремної лікарні. У день святкування Воздвиження Чесного і Животворящого Хреста Господнього протоієрей Димитрій Ігнатенко преставився, донісши свій хрест до кінця. Постановою прокурора міста Мелітополя від 9 жовтня 1935 року кримінальне провадження щодо Ігнатенка Д. Ф. було припинено у зв’язку з його смертю.
Згідно з постановою Священного Синоду Української Православної Церкви від 29 серпня 2001 року отець Димитрій був причислений до лику місцевошановних святих новомучеників Запорізької єпархії.