Священномученики Олексій Зинов’єв та Ілія Бажанов

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 3-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, які в Бутові постраждали (сщмч. Олексій) / місяця червня на 10-й день — Собор Рязанських святих (сщмч. Ілія)

Священномученик Олексій народився 1 березня 1879 року в сім’ї священника Іоанна Зинов’єва. З 1898 до 1904 року Олексій навчався в Тульській духовній семінарії, пілсля закінчення якої був рукопокладений до храму села Воскресенського Чернського повіту Тульської губернії.

З 1917 року отець Олексій служив у храмі в селі Сторожа Московської губернії. За тринадцять років його служіння там православні полюбили доброго і старанного пастиря. Коли в 1930 році, під час чергових гонінь, його було заарештовано за звинуваченням у створенні антирадянських груп у селі, парафіяни спільно виступили на захист священника. Майже всі жителі Сторожі прийшли до сільської ради і вимагали звільнення ні в чому не винного пастиря.

Влада, однак, не звільнила отця Олексія. Його відправили з конвоєм до в’язниці в місті Єфремові, де він перебував під вартою близько п’яти тижнів. Потім він все ж був звільнений, повернувся до села і став служити у храмі, як раніше.

У 1932 році до ОДПУ надійшли відомості, що в селі Сторожі план з хлібозаготівель виконано на 8,9 %, а винні в цьому нібито священник Олексій Зинов’єв, псаломщик Феодор Кананихін і селяни, які часто відвідували храм: Іван Попов, Василь Разенков та Андрй Береговський. 2 грудня того ж року всі вони були заарештовані і ув’язнені в Єфремові. 4 і 6 грудня влада провела обшуки в церкві й виявила два мішки ржі, мішок пшона та п’ятнадцять пудів муки. Знахідки були вилучені.

На допиті отець Олексій, відповідаючи на запитання слідчого, сказав, що зустрічався з селянами і говорив, що одноосібників радянська влада задушила, не дає їм жити, що раніше жилося краще.

19 лютого 1933 року трійка ОДПУ засудила священника на п’ять років виправно-трудових таборів. Його відправили на каторжні роботи на будівництво Балтійсько-Біломорського каналу. Тяжка праця так розладнала здоров’я отця Олексія, що його було визнано інвалідом і через пів року перебування в таборі звільнено. Він повернувся до служіння в селі Сторожа.

1935 року влада захопила храм і стала використовувати його як зерносховище. Відтоді отець Олексій служив молебні в домівках благочестивих парафіян. Так тривало до нової хвилі гонінь в 1937 році.

24 серпня того року отець Олексій був заарештований і ув’язнений в московській Таганській в’язниці. На допиті слідчий сказав йому:

— Слідство має матеріали про, що Ви в 1935 році систематично проводили церковні богослужіння в будинках вірян.

Священник підтвердив, що справді такі богослужіння проводив і на них збиралися віряни села Сторожа.

— Ви після богослужінь вели контрреволюційні розмови?

— Церковні служби я проводив, але ніколи ніяких антирадянських розмов не вів.

Слідчий звинуватив отця Олексія в тому, що він, влаштовуючи богослужіння в оселях вірян, обговорював створення колгоспів і висловлював невдоволення явищами навколишнього життя. Батюшка відповів, що в приватних будинках він служив і, залишаючись після богослужіння, вів різні бесіди. Зокрема, він казав: «Зараз життя важке, і особливо для мене».

15 вересня трійка НКВС засудила отця Олексія на розстріл. Священномученик Олексій Зинов’єв був розстріляний наступного дня, 16 вересня 1937 року, і похований в безвісний спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.

Священномученик Ілля Васильович Бажанов народився 24 липня 1877 року в сім’ї псаломщика Покровської церкви села Селищі Касимівського повіту Рязанської області Василія Олексійовича Бажанова і його дружини Татіани Ісмайлівни. Закінчив Рязанську духовну семінарію.

У 1900 році Ілля Бажанов обійняв посаду вчителя в церковно-парафіяльній школі села Кочемари Касимовського повіту, але єпископ Рязанський і Зарайський Полієвкт (Пясковський) у 1901 році призначив його дияконом до Казанської церкви села Малахово, де і висвятив його. У цьому ж селі отець Ілія був учителем школи.

13 листопада 1904 року за власним проханням отець Ілія був переведений єпископом Рязанським і Зарайським Аркадієм (Карпінським) на штатну дияконську посаду до Покровської церкви села Нікіткіно Єгор’євського повіту. Майже десять років він прослужив дияконом у цьому храмі. 23 червня 1914 року його перевели на штатне священницьке місце до Миколаївської церкви села Ксенофонтово того самого повіту, а 19 липня єпископ Михайлівський Амвросій (Смирнов) рукопоклав його на священника. У послужному списку отця Ілії в кліровій відомості зазначено, що весь цей час він був завідувачем і законовчителем Кочемарської церковно-парафіяльної школи.

За старанну багаторічну службу Церкві Христовій отець Ілія був удостоєний сану протоієрея.

Після встановлення радянської влади духовенство було відсторонено від викладання в тих школах, які були відкриті свого часу священниками. Але багато батюшок продовжували зустрічатися з молоддю, говорити проповіді. Це робив і отець Ілія. Місцева влада неодноразово заставала його під час бесід із хлопцями та дівчатами, яким він проповідував Слово Боже і говорив про користь навчання.

Протоієрея Ілію Васильовича Бажанова заарештували 20 серпня 1937 року. Він визнав провину частково. Священник підтвердив, що не лише серед молоді «проводив релігійну пропаганду», а й «серед решти населення». Його обурювало те, що в селі заборонено було ходити з іконами хресним ходом, заборонялося хрестити і вінчати. Був випадок, коли його хотіли заарештувати, але жінки не дозволили цього зробити. Заступалися за нього парафіяни й тоді, коли його виселили із власного будинку.

Слідча справа була передана на розгляд «трійки» при Управлінні НКВС Московської області, яка засудила його 15 вересня того ж року на розстріл. 16 вересня отець Ілія був розстріляний.

Священномученик був похований поблизу селища Бутово Ленінського району Московської області на обгородженій території колишнього полігону НКВС.

У 2002 році протоієрей Ілія Бажанов був прославлений в лику святих.