Священномученики Миколай Подьяков і Віктор Усов, пресвітери

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 11-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 8-й день — Собор В’ятських святих

Священномученик Миколай Подьяков служив у храмі на честь Різдва Пресвятої Богородиці в селі Подосиновець Вологодської єпархії. У 1918 році отець Миколай прочитав з амвона послання патріарха Тихона. Мужнє й таке, що викриває гріх і закликає до покаяння, слово патріарха-сповідника роздратувало войовничих безбожників. З огляду на це прихожани, побоюючись нападів на храм і турбуючись за життя священника, встановили в храмі постійне чергування.

24 вересня 1918 року протоієрей Миколай звершив відспівування парафіянина і пішов разом з родичами покійного на кладовище. До кінця панахиди на кладовище прибігла черниця, яка прислуговувала при храмі, одягнена цього разу не в чернече, а в мирське:

— Отче Миколаю, скоріше ховайся. Сьогодні тебе приїдуть розстрілювати.

Батюшка усміхнувся і, звернувши увагу на її незвичне вбрання, сказав:

— Ти що мене в одній спідниці-то прибігла рятувати?

Каральний загін з’явився до села після полудня. Усі були з червоними бантами, в однакових кумачевих сорочках. «Де священник?» — питали карателі. Ніхто не хотів вказувати. «Ну що ж, якщо не з’явиться, візьмемо молодшого сина», — пригрозили вони.

Дізнавшись про це, отець Миколай прийшов додому і зібрав дітей для останньої бесіди. Священник навчав їх, як попри всі тяготи теперішнього життя зберегти віру в Бога, залишитися вірними Церкві, не відступити від виконання заповідей, навіть якщо все навкруги до того спонукає. Він був безтурботно спокійний і в настановах та порадах входив у всі подробиці їхнього подальшого життя. Зокрема, він говорив, як дітям жити самим, адже матір, яка рано померла, вони втратили давно. Під час бесіди до будинку увірвалися карателі.

— Нікому не виходити! — наказали вони.

Зрадівши, що знайшли священника, вони стали в нього стріляти і, побачивши, що поранили, покинули будинок.

— Ну слава Богу! — з полегшенням зітхнув отець Миколай і перехрестився.

Неясно було домашнім, чи надовго пішли кати, чи повернуться. Син побіг по лікаря. Той прийшов одразу, але не встиг він перев’язати рану, як до хати знову увірвалися карателі.

— Ти навіщо тут? — з гнівом приступили вони до лікаря.

— Я лікар і зобов’язаний прийти до хворого.

— Забирайся звідси зараз же! Щоб цієї хвилини тебе тут не було! Ми самі понесемо його в «лікарню», — кричали карателі, вказуючи на ноші, які принесли з собою.

Дітям заборонили супроводжувати батька. «Лікарня» виявилася поруч — це був покосний луг біля річки. Поклавши отця Миколая біля ями, вони стали мучити його. Хтось стріляв, хтось колов, встромляючи в тіло, виймаючи і знову встромляючи багнет. Згодом під час огляду тіла з’ясувалося, що, окрім вогнепальних ран, йому було завдано одинадцять ран багнетних. Тіло вбитого священника скинули в яму, але заривати не стали.

Священномученик Віктор Іванович Усов народився 1887 року в сім’ї диякона. Він закінчив Нікольське духовне училище і, в 1909 році, Вологодську духовну семінарію. Після цього Віктор був призначений учителем Кузюзької церковно-парафіяльної школи Нікольського повіту Вологодської губернії.

21 травня 1910 року Віктор був висвячений на священника до Троїцької церкви села Вохма. 1 вересня його перевели до Богоявленської церкви села Стара Яхреньга, що в нинішньому Подосинівському районі Кіровської області. З 1910 до 1913 року отець Віктор був законовчителем у Конотовському земському училищі, а в жовтні 1913 року обіймав посаду законовчителя Яхрензьких земського училища і церковно-парафіяльної школи.

Коли каральний загін вчиняв розправу над священником Миколаєм Подьяковим з сусідньої парафії, отець Віктор сидів затриманий у сільській раді. Його підвели до ями, куди кинули тіло вбитого отця Миколая, і веліли відспівувати закатованого священника. Коли відспівування добігло кінця, один із катів пострілом у потилицю вбив отця Віктора.

Навесні приїхали сини отця Віктора і разом з дітьми отця Миколая випросили у влади дозвіл поховати священників на кладовищі. Тіло отця Віктора сини відвезли на парафію, де він служив, а отця Миколая Подьякова поховали на кладовищі в Подосиновці.

У 2000 році священномученики Миколай Подьяков і Віктор Усов були причислені до лику святих для загальноцерковного шанування.