Священномученик Миколай Троїцький, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 25-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай народився 1895 року в селі Виползово Курмишського повіту Симбірської губернії (нині Порецького району Чувашії) в сім’ї диякона Димитрія Троїцького.

Закінчивши Симбірську духовну семінарію 1918 року за першим розрядом, Микола деякий час працював учителем сільської школи. У 1920 році був висвячений на священника до села Сабаєво (нині Мордовія). За бездоганне служіння Господу був нагороджений 1920 року набедреником, 1922 року за старанну пастирську діяльність скуфією, 1924 року — камилавкою, 1928 року — наперсним хрестом.

Служачи в селі Сабаєво, в січні 1929 року священник був засуджений за статтею 61 за несплату податків і деякий час відбував строк покарання. Після звільнення, з 1930 року отець Миколай перейшов служити в село Семенівське Порецького району Чуваської АРСР, а 1933 року – в село Мале Чурашево Ядринського району.

1935 року отець Миколай був возведений в сан протоієрея. Тоді ж влада хотіла залучити його до громадських робіт, на що священник писав заяву до сільської ради. “Прошу роз’яснити, чи чинне або змінено розпорядження ВЦВК № 247 (від 1930 року), що відправлення служителів культу на лісозаготівлі, дорожнє будівництво або інші громадські роботи не допускається. Минулого року на підставі цієї довідки головою сільради я був звільнений”.

На прохання церковної ради було скасовано накладену раніше заборону на дзвін. Часто отець Миколай просив дозвіл у сільської ради на ходіння по селу зі святою водою на свято Водохреща та в інші свята.

29 листопада 1937 року протоієрея Миколая Троїцького обшукали й заарештували. Перебуваючи у в’язниці міста Ядрин ЧАССР, він був допитаний 30 листопада, 13 грудня 1937 року і 14 січня 1938 року. На всіх допитах обвинувачений священник винним себе не визнав.

На допиті, що відбувся 13 грудня, слідчий запитував:

— Чи визнаєте ви себе винним у пред’явленому вам обвинуваченні за статтею 58-10 частини 1 Кримінального Кодексу РРФСР у тому, що ви, маючи невдоволення існуючим ладом серед населення ведете контрреволюційну агітацію?

— У пред’явленому мені обвинуваченні за статтею 58 пункту 10 частини 1 винним себе не визнаю і пояснюю, що я серед населення ніколи і ні з ким контрреволюційної агітації не вів.

— Слідством достатньо встановлено, що ви серед населення ведете контрреволюційну агітацію проти радвлади, тому слідство вимагає від вас щиросердного зізнання.

— Повторюю, що я серед населення ніколи з дня революції проти радвлади агітацію не вів, це показую щиросердно. Це якщо слідством встановлено показаннями свідків, то прошу провести очні ставки.

На іншому допиті, проведеному 14 січня, слідчий запитував:

— Слідству відомо, що ви, перебуваючи на волі, мали тісний зв’язок із попом із села Нижні Мочари Даниловим Єфимом Даниловичем і з останнім вели спільну боротьбу з соввладою. Слідство з цього питання вимагає від вас правдивого свідчення.

— Попа Данилова Єфима Даниловича я, звісно, знаю, він сам, Данилов, походить із села Нижні Мочари, до самого закриття Микільської церкви в Красночетайському районі він служив священиком цієї церкви, з 1935 року, тобто з моменту закриття цієї церкви, Данилов проживає в Нижніх Мочарах, не маючи жодної певної зайнятості. Я не приховую, що Данилов після закриття Микільської церкви зрідка відвідував Мало-Чурашівську церкву, де я сам служив. Як і всі віруючі, Данилов приходив, молився і йшов, я з ним навіть ні в які розмови не вступав. Наявні у Вас відомості про те, що я з Даниловим маю зв’язок з контрреволюційною метою, я не підтверджую, я з Даниловим ніякого зв’язку не маю.

Були знайдені лжесвідки з числа колгоспників сусіднього села. Один із них показував:

Запитання слідчого: чи не веде Троїцький серед населення контрреволюційну агітацію проти проведених заходів?

— Піп Троїцький серед населення, особливо серед одноосібників, веде агітацію проти колгоспного будівництва, яка дуже впливає на колгоспників. Восени цього року, місяць і число не пам’ятаю, піп Троїцький був у нас у селі, з яким я зустрівся на вулиці і поставив йому запитання: “Де і в кого він був?”. На це він мені нічого не сказав, потім я поставив інше запитання, як він проживає і чи відвідують його церкву віряни і чи є доходи, на це він іронічно мені відповів: “Так, трохи відвідують, доходи, звичайно, невеликі, але все ж таки можна жити, в більшості відвідують тільки одноосібники, а колгоспників мало, їх, мабуть, не пускають правління колгоспів, якби не колгосп, то б усі відвідували, але прийде час, однаково всі підуть за нами, бо без релігії важко буде населенню жити, бо вона створена віками, і Свята Церква повинна існувати”.

12 і 13 січня відбулися очні ставки з двома лжесвідками, на яких отець Миколай на поставлене слідчим запитання, чи підтверджує обвинувачений показання свідків, відповів:

— Ні, не підтверджую, і вважаю показання неправдивими, я ніколи серед населення агітацію не вів. Повторюю, що такого випадку з мого боку ніколи не було. Я такі слова ніколи і ні перед ким не говорив. Це чиста брехня з боку свідків.

18 січня слідство було закінчено і 1 лютого було пред’явлено обвинувальний висновок. 13 лютого виконувач обов’язків заступника прокурора у Спецсправах ЧАССР, ознайомившись зі справою, знайшов, “що справу розслідувано з достатньою повнотою, злочин доведено і кваліфіковано правильно, обвинувальний висновок складено згідно з обставинами справи, всі процесуальні вимоги дотримано, а тому ухвалив обвинувальний висновок затвердити і справу направити до Спецколегії Верховного Суду ЧАССР для судового розгляду”.

Тільки 5 травня 1938 року відбулося закрите судове засідання Спецколегії Верховного Суду Чуваської АРСР у місті Ядрин, але через відсутність свідків його було відкладено. 6 травня судове засідання було продовжено, яке винесло вирок підсудному Троїцькому за статтею 58 пункту 10 частини 1 – 10 років позбавлення волі. Подану касаційну скаргу про перегляд вироку Спецколегія Верховного Суду РРФСР залишила без задоволення.

Протоієрея Миколая направили етапом до Алатирської виправно-трудової колонії, в якій у ті роки перебувало понад 4 тисячі ув’язнених. Хоча колонія не входила до системи ГУЛАГу, але в ній, як і в таборах, в’язні помирали від постійного недоїдання і хвороб, оскільки не було ліків. Серед них багато священиків і православних вірян: священномученик Димитрій (Воскресенський) — помер 22 травня 1938 року, преподобномученик Ігнатій (Лебедєв) — помер 11 вересня 1938 року, преподобномучениця Тамара (Сатсі) — померла 1 травня 1941 року, священномученик Михаїл (Самсонов) — помер 28 січня 1942 року. Віруючі в’язні причащалися Святими Дарами, які надсилали в посилках або привозили близькі, сповідалися, молилися.

Пробувши майже 3 роки в Алатирській колонії, у березні 1941 року отець Миколай був етапований за нарядом ГУЛАГу в Байкало-Амурський табір.
Відбуваючи строк покарання у Свободненському відділенні Байкало-Амурського табору, протоієрей Миколай помер 10 березня 1945 року і був похований у невідомій могилі.