Священномученик Євгеній Попов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 10-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця травня на 23-й день — Собор Ростово-Ярославських святих

Священномученик Євгеній Олексійович Попов народився 10 січня 1879 року в селі Хлевне Воронезької губернії. Здобувши початкову освіту в церковно-парафіяльній школі, майбутній сповідник Христової віри вступив до Задонського духовного училища, яке успішно закінчив 1899 року.

Основним місцем пастирських трудів священника Євгенія стала парафія Преображенського храму Ольховатки, невеликої слободи на півдні Воронезької губернії. Майже одразу йому довелося зіткнутися з ворожим ставленням радянської влади до Церкви. У цей час проходила кампанія з вилучення церковних цінностей, яка не оминула і Преображенського храму слободи Ольховатка. Майбутній священномученик закликав парафіян уберегти від наруги священні сосуди. Однак, незважаючи на протести, влада вилучила всі предмети, які так чи інакше містили в собі коштовне каміння і метали. Того разу стосовно священника Євгенія Попова жодних репресивних заходів вжито не було.

У 1922 році архієпископ Воронезький і Задонський Тихон (Василевський) підтримав діяльність обновленського Вищого Церковного Управління. Його приклад наслідувала більшість духовенства єпархії, що безпосередньо було пов’язано з ув’язненням патріарха Тихона (Бєллавіна), з яким фактично припинився будь-який зв’язок. За відсутності зв’язку з канонічним центром в особі патріарха, перебуваючи під постійним тиском з боку радянської влади, більшість єпархіальних архієреїв та духовенства, бажаючи зберегти єдність і можливість легального функціонування, визнали самочинний і по суті неканонічний орган, а саме обновленське Вище Церковне Управління. Не виключенням було духовенство, яке служило в Ольховатці  та прилеглих селах.

Менш ніж за рік з-під варти було звільнено патріарха Тихона, який одразу ж недвозначно викрив усю неправду обновленського руху і закликав до покаяння та повернення під його Первосвятительський омофор усіх, хто підтримав неканонічне ВЦУ. Після цієї заяви почалося масове повернення єпископату та іншого духовенства під управління патріарха Тихона і вірних йому ієрархів.

Священик Євгеній Попов, серед небагатьох, практично відразу повернувся під керівництво Патріаршого управління, під омофор архієпископа Воронезького і Задонського Володимира (Шимковича). Зберігаючи вірність канонічному священноначаллю, ієрей Євгеній Попов стійко протистояв обновленському духовенству, закликаючи їх до покаяння. Парафіян, у свою чергу він переконував зберігати вірність патріарху Тихону, як видимому символу церковної єдності та стійкості перед обличчям численних випробувань.

Наприкінці 20-х років сповідника Христової віри священника Євгенія Попова спіткало серйозне випробування: майбутній священномученик овдовів.

У 1930 році, на хвилі нових гонінь з боку радянської влади проти Церкви під час суцільної колективізації, отця Євгенія Попова заарештували за звинуваченням “в антирадянській агітації та зберіганні срібної монети”. За вироком Трійки ОДПУ у Центрально-Чорноземній області священник був засланий на три роки до Уральської області. Не в останню чергу причиною переслідувань отця Євгенія стала його непохитна позиція щодо обновленства.

1932 року, повернувшись із заслання, ієрей Євгеній Попов нетривалий час проживав у Краснодарі. Потім він переїхав до села Поповка Россошанського району Центрально-Чорноземної області, де жив не більше двох місяців. Наприкінці 1933 року майбутній священномученик переїхав до села Ольховатка, час від часу звершуючи богослужіння в храмі села Горохівка.

До моменту приїзду в Ольховатку священика Євгенія Попова Преображенський храм за наполяганням місцевої влади “за згодою і з дозволу вірян села” був “тимчасово зайнятий під хліб”. Ієрей Євгеній звершував богослужіння здебільшого в домівках вірян, які підтримували свого пастиря грошима і продуктами.

Священнику з судимістю досить складно було отримати реєстрацію, без якої влада забороняла звершувати богослужіння священнослужителям у храмі. Попри це отець Євгеній спонукав вірян клопотати перед місцевою владою про звільнення храму від зерна і відновлення в ньому регулярних богослужінь. Влітку 1934 року віряни села Ольховатка просили владу звільнити церковну будівлю від зерна і дозволити регулярні богослужіння в Преображенському храмі. Їм було відмовлено.

12 листопада 1935 року напередодні “суцільної масової ліквідації релігійних об’єднань усіх орієнтацій” священника Євгенія Олексійовича Попова заарештували за звинуваченням в “антирадянській агітації”. 14 травня 1936 року сесією Спеціальної судової колегії Воронезького обласного суду в місті Розсош він був засуджений на п’ять років виправно-трудових таборів. Винним себе священномученик не визнав.

У серпні 1937 року на хвилі “великого терору” на отця Євгенія було заведено нову кримінальну справу. Підставою став донос про те, що він “систематично проводить серед в’язнів антирадянську агітацію… поширює наклепницькі чутки про режим та порядки на будівництві; є відмовником від робіт і закликає ув’язнених до організованих відмов”. До того ж священномученик Євгеній проходив як обвинувачений у груповій справі “священника Гліба Апухтіна, Петра Григор’єва та ін.”, обвинувачених у створенні підпільної групи антирадянської спрямованості. Винним себе ієрей Євгеній Попов не визнав.

22 вересня 1937 року священник Євгеній Олексійович Попов був засуджений Особливою трійкою при Управлінні НКВС у Ярославській області на розстріл. У вироку було таке формулювання: “проводив контрреволюційну агітацію, злісний відмовник від роботи, висловлював співчуття з приводу розстрілу ворогів народу, працюючи сторожем у таборі, сприяв розкраданню матеріалів”. 23 вересня 1937 року отець Євгеній був розстріляний.

Священномученик Євгеній Попов був похований у братській могилі на Нерехтській ділянці Волзького виправно-трудового табору.