Священномученик Євгеній Харков, пресвітер
Мысяця грудня на 10-й день
Священномученик Євгеній народився 1 грудня 1891 року в селі Бетино в родині диякона Казанської церкви Якова Миколайовича Харкова його дружини Ольги Афанасіївни. Початкову духовну освіту Євген Якович отримав у Касимівському училищі, а 1912 року закінчив повний курс Рязанської семінарії. Після закінчення семінарії він до 1914 року служив заштатним псаломщиком у рідному селі Бетіно. У клірових відомостях церков Касимові 1915 ніде не простежується церковного служіння Євгенія Харкова. Імовірно, з початком Першої світової війни він вступив до війська. Священного сану він тоді ще не мав і йому канонічно не заборонялося взятися за зброю для захисту своєї держави. Про це ми можемо зробити висновок тому, що 1919 року він закінчив військову службу в чині штабс-капітана Білої армії адмірала Колчака.
Трагічні події тих років привели Євгенія Яковича до висновку, що в такій ситуації країну може врятувати лише Божу милість. І він вирішує повернутися до початку обраного ним життєвого шляху — почати пастирське служіння і смиренною молитвою творити мир у людських душах.
Мабуть, з урахуванням минулого служіння в лавах Білої армії та для перевірки його лояльності Радянській владі його вже у священному сані двічі заарештовували. Місцем його служіння була та сама Казанська церква.
На момент останнього арешту родина отця Євгенія складалася з 37-річної дружини Олени Олександрівни, чотирьох дітей віком від чотирьох до дванадцяти років та 83-річної матері Ольги Опанасівни. Заарештували отця Євгенія 21 вересня 1937 року за тим самим звинуваченням в «активній участі в контрреволюційній повстансько-терористичній організації», про яку, як зазначено у допиті від 22 листопада 1937 року, до арешту йому нічого відомо не було. Винним у пред’явленому йому звинуваченні отець Євгеній себе не визнав.
Постановою «трійки» при УНКВС у Рязанській області від 6 грудня 1937 року протоієрея Євгенія було засуджено на розстріл.