Священномученик Володимир Холодоковський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Володимир, Володимир Павлович Холодоковський (у джерелах зустрічається і написання «Холодковський»), народився в листопаді 1895 року в місті Каменськ-Уральський Шадринського повіту Пермської губернії в сім’ї державного чиновника, а саме колезького реєстратора. Освіту майбутній священномученик здобув у Єкатеринбурзькій прочанській школі, яку закінчив 1912 року.

З 1912 до 1918 року Володимир служив псаломщиком у Вознесенській церкві села Зав’ялівське Єкатеринбурзького повіту Пермської губернії (нині Свердловська область, Талицький район). У 1916 році він повінчався і в 1918 році був висвячений на диякона до церкви села Тимохинське Камишловського повіту Пермської губернії.

Отець Володимир мав власний будинок у селі Фроли, недалеко від Тимохинського. У роки громадянської війни район, де він служив, переходив кілька разів від червоних до білих і назад. Місцеве населення розділилося на прихильників червоних і прихильників білих. З обох боків була жахлива жорстокість.

У цей час патріарх Тихон звернувся з посланням до православних християн і пастирів Церкви: «…Не мстіться за себе… а дайте місце гніву Божому… Пам’ятайте заповіт святого апостола: оберігайте себе від тих, хто чинить чвари і розбрат, ухиляйтеся від участі в політичних партіях і виступах… Присвячуйте всі свої сили на проповідь слова Божого, істини Христової, особливо в наші дні, коли невір’я і безбожництво зухвало ополчилися на Церкву Христову».

Керуючись словами патріарха, причт храму, до якого належав отець Володимир, намагався зупинити міжусобицю у ввіреній парафії, але безуспішно.

Навесні 1918 року територія району була зайнята армією адмірала Колчака, а саме Чехословацьким корпусом, проте час свободи від більшовиків виявився нетривалим. Влітку 1919 року війська адмірала Колчака стали відступати. Знаючи про те, що більшовики влаштовували жорстоку розправу над пастирями, які залишалися на території, котра переходила після поразки білих військ під контроль Рад, отець Володимир евакуювався, відступивши з білими до Новосибірська, який тоді мав назву Новомиколаївськ. Там він служив у Покровській церкві, але 17 березня 1920 року повернувся назад на місце свого служіння до села Тимохинське.

У грудні 1920 року отець Володимир був висвячений у сан ієрея і призначений до Миколаївської церкви села Тупицинське (за деякими джерелами, Тупицине).

Після переведення, з 1925 до 1927 року, він служив у церкві села Юрмитське. У 1927 році ця церква перейшла до обновленців і в ній став служити обновленський священник В. Д. Яворський. Отець Володимир, який негативно ставився до «живоцерковників», часто говорив своїм чадам: «Влада спонукає нас до обновленства, але нехай мене на шматки розтерзають, не піду в розкол!» Йому довелося повернутися до села Тупицинське, де парафіяни були готові захищати тихонівську церкву і батюшку від обновленців.

Наприкінці жовтня 1929 року до місцевого відділення ДПУ надійшла заява з проханням «вжити невідкладних заходів щодо священника Холодоковського, тому що він у проповідях агітує проти Радянської влади, і через це в селі неможливо вести роботу з селянами». Заходи було вжито, і 1 листопада 1929 року отця Володимира заарештували й відправили до Шадринського виправного будинку.

26 грудня того самого року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила священника на п’ять років концтаборів. Де він відбував це покарання, невідомо. Табірний строк отець Володимир відбув повністю, а 1935 року, після звільнення, він повернувся на місце свого служіння до села Тупицинське.

Отець Володимир знову став служити в Миколаївській церкві. Коли 1936 року влада спробувала закрити храм, майбутній священномученик скликав збори вірян, і по навколишніх селах стали збирати підписи на захист церкви. «Батюшка закликав <…> до терпіння, казав, що “безбожна влада не навічно, потрібне терпіння, і настане час, коли знову буде царство релігії”», — згадували деякі люди.

На такому матеріалі стали збирати нову справу проти священника Холодоковського.

У справі 1937 року є свідчення про отця Володимира. Відповідно до них, після табору він говорив своїм парафіянкам: «Ви, старенькі, ходіть до Церкви. Церкву забувати не треба, не треба забувати і Бога. Боже Слово не помре. Ось мене скільки не мучили, скільки не терзали, але я з Божою допомогою повернувся неушкодженим. Адже як Богу буде завгодно, так Він і зробить, Він всемогутній».

Те, що для нас є свідченням глибокої віри і безкомпромісним виконанням пастирського обов’язку, для богоборчої влади було найтяжчим злочином. Отець Володимир був заарештований на початку липня 1937 року. На той час у його родині було вже шість дітей: три сини і три доньки.

В одному із доносів, на яких було засноване слідство, ішлося: «Піп Холодоковський систематично веде антирадянську діяльність, навмисне зриває проведення масових виступів серед школярів, розвалює колгоспну дисципліну». Під час оголошення обвинувачення було додано: «Під час таємних сповідей священник Холодоковський забороняв вірянам вступати до колгоспів».

На допиті отець Володимир, зокрема, сказав:

«…Через релігійні переконання я не згоден з безбожництвом і залишаюся непримиренним з ним, ведучи активну боротьбу з безбожництвом шляхом богослужіння, виконання таїнств і обрядів для вірян. Глибоко переконаний, що існує Господь, як Творець усього видимого і невидимого, цього самого навчав і вірян».

Незважаючи на те, що до заарештованих застосовували «незаконні методи ведення слідства», тобто тортури, отець Володимир тримався стійко, з гідністю, нікого не обмовив і винним себе не визнав.

Трійка при УНКВС СРСР у Челябінській області засудила священника на найвищу міру покарання. 13 серпня 1937 року о 17-й годині священномученик Володимир Холодоковський був розстріляний.