Священномученик Василій Максимов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 10-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, які в Бутові постраждали (перехідне)

Священномученик Василій народився 28 січня 1887 року в селі Бабка Павловського повіту Воронезької губернії в сім’ї селянина Микити Максимова. Сім’я жила бідно, до того ж Микита тяжко захворів і осліп. Василій ріс хлопчиком благочестивим та слухняним, і місцевий священник благословив його прислуговувати у вівтарі.

Одного разу на престольне свято службу в храмі звершував приїжджий архієрей. Йому сподобався благочестивий, обдарований музичними здібностями хлопчик, і він взяв його з собою до місця свого служіння в Шадринськ і призначив до духовного училища. Василію було тоді чотирнадцять років.

У Шадринську він познайомився зі своєю майбутньою дружиною Юлією, яка навчалася на той час у музичному училищі. Її батько, священник Олександр Конєв, служив у храмі на станції Мисова Іркутської губернії.

1914 року Василій Микитович був висвячений в сан священника до одного з храмів міста Шадринська, потім переведений до храму в місті Петропавлівську. У 1923 році отець Василій переїхав до Москви і був призначений до храму великомученика Микити в селі Кабаново Орєхово-Зуєвського повіту Московської губернії. За бездоганне і старанне служіння Церкві отець Василій був возведений в сан протоієрея і згодом нагороджений митрою та призначений благочинним.

Протоієрей Василій оселився з сім’єю у великому священницькому будинку. Служив отець Василій часто. За кожною службою він виголошував проповідь, до якої завжди напередодні ретельно готувався, користуючись своєю великою бібліотекою. Отець Василій знав, що його проповіді досягають серця парафіян і тому не подобаються громадянській владі, але вважав просвіту пастви своїм невід’ємним обов’язком.

Народ розумів, що священник перебуває в небезпечному становищі, і цінував, що він не втомлюється проповідувати істини Христові. Парафіяни довіряли своєму батюшці і знали, що в цей скрутний час вони не самотні й не покинуті та завжди можуть звернутися до нього за допомогою і підтримкою. І він зі свого боку намагався цілком служити церковному народу і на кожне прохання йшов соборувати і причащати тих, хто не міг прийти до храму.

У 1927 році священика спіткало нещастя. 10 червня померла його дружина Юлія, якій виповнилося всього лише тридцять два роки. Отець Василій залишився з трьома дітьми: доньками Марією і Ніною десяти і чотирьох років та сином Миколою, якому не виповнилося й двох років. Для отця Василія це стало важким випробуванням, тому що з дружиною вони жили душа в душу і вона була йому першим помічником. Перший час після смерті дружини він не міг спати. Бувало, щойно діти засинали, він ішов на могилу дружини і довго молився. Траплялося, прокинуться діти, а батька немає, він на могилі матері. Ці переживання важко позначилися згодом на здоров’ї священника.

Настав 1937 рік. Звідусіль стали приходити звістки про арешти священників і мирян. Нависла загроза арешту і над протоієреєм Василієм. Влада неодноразово пропонувала священникові піти із храму. Знаючи, що у нього гарний і сильний голос, йому пропонували влаштуватися артистом у театрі, але отець Василій відкинув ці пропозиції як безглузді. Він став готуватися до арешту і спалив найдорожче для нього: щоденник своєї покійної дружини.

Глибокої ночі з 22 на 23 серпня 1937 року додому до священника прийшли співробітники НКВС. Вони звеліли йому збиратися і йти за ними. Діти прокинулися. Отець Василій став збиратися. Обшук не влаштовували.

Вийшовши разом зі священником із дому, один зі співробітників НКВС зачинив вхідні двері на палицю, щоб діти не могли вийти слідом за батьком. Машина стояла далеко від будинку, і до неї треба було йти. Перш ніж іти, отець Василь попросив дозволу пройти на могилу дружини і помолитися. Йому дозволили. Він помолився і попрямував до машини.

Протоієрея Василія ув’язнили до в’язниці в Орєхово-Зуєві, і тут уперше його допитали. Лжесвідки за посадою та страху заради дали необхідні слідству показання, і слідчий ставив запитання священникові відповідно до цих показань. Попре те, що отець Василій не визнав себе винним, в обвинувальному висновку, складеному слідчим 10 вересня, були відтворені всі  лжесвідків.

Через деякий час отця Василія перевезли до в’язниці в Москву. 20 вересня слідчий коротко допитав священника, а 22 вересня трійка НКВС засудила його на розстріл. Протоієрей Василій Максимов був розстріляний 23 вересня 1937 року. Він був поховали в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.