Священномученик Валентин Нікольський, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця вересня на 21-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю після 26 серпня — Собор Нижньогородських святих (перехідне)
Священномученик ієрей Валентин (за іншими джерелами, Валент) Іванович Нікольський народився 2 лютого 1885 року в селі Лінево Семенівського повіту в сім’ї диякона. 1901 року він закінчив Олександрівську церковно-вчительську школу. Від природи Валентин Нікольський мав чудовий голос і гарний музичний слух. Після навчання на єпархіальних церковно-вчительських курсах, склавши іспит, він отримав звання вчителя з правом викладання хорового співу.
Своє служіння у званні вчителя Валентин Нікольський розпочав 1902 року в церковно-парафіяльній школі села Неклюдово Семеновського повіту. На цій парафії він викладав протягом семи років і зумів влаштувати при місцевій церкві на честь свята Оновлення храму Воскресіння великий хор із селян.
1905 року Валентин склав іспит у Нижньогородській духовній семінарії на право викладати Закон Божий. Після одруження молодий учитель остаточно утвердився у своєму рішенні присвятити життя, як і його предки, служінню Господу.
У 1909 році архієпископ Нижньогородський і Арзамаський Назарій (Кирилов) виставив Валентина Нікольського на диякона до Предтеченської церкви села Катунки Балахнінського повіту. 21 серпня 1914 отець Валентин склав іспит на звання місіонера.
Два роки потому диякон Валентин Нікольський став учителем співу в Олександрівській другокласній школі, яку колись закінчив сам. У 1916 році він був призначений священником до парафії села Андрійково Княгининського повіту.
Поряд з пастирським служінням, отцю Валентину доводилося виконувати обов’язки завідувача Андрійківської церковно-парафіяльної школи. За старанне служіння благочинний завжди описував у документах отця Валентина як пастиря «дуже доброї поведінки».
Під час революційних потрясінь, у 1918 році, священник Валентин був удостоєний своєї першої нагороди, а саме набедреника. І в липні цього ж року його вперше заарештували. За доносом одного із жителів села Андрійково священника Валентина Нікольського, селянина Івана Васильовича Кузнєцова і вчительку Капіталіну Уткіну звинуватили в контрреволюції, організації таємних зборів і проведенні серед населення агітації проти радянської влади.
Співробітники Княгининської Надзвичайної комісії (ЧК) провели розслідування. На слідстві священник винним себе не визнав. У ході розслідування було встановлено, що донос було написано заради помсти особами, які були викриті ним у грабежах на хуторах.
Заступилися за свого пастиря й односельців і самі жителі села. Вони звернулися з офіційними заявами до міліції, спростовуючи всі звинувачення донощика. Чекісти батюшку звільнили, але взяли з нього підписку, що він не вестиме жодної агітації ні в храмі (тим самим заборонили вимовляти проповіді), ні на зборах. В іншому разі за законами воєнного часу він міг бути негайно знову підданий арешту.
Починаючи з 1926 року, ієрей Валентин Нікольський служив настоятелем у Богоявленській церкві села Трофимово. 1932 року отця Валентина за несплату податків було засуджено на один рік ув’язнення у виправно-трудовому таборі, який священник повністю відбув.
Після звільнення отець Валентин повернувся на попереднє місце пастирського служіння до села Трофимово. З благословення митрополита Сергія (Страгородського) на нього було покладено обов’язки благочинного.
У лютому 1937 року в районній газеті «Лисковський ударник» було оприлюднено неправдиву статтю про місцевих священнослужителів. Влітку цього ж року на підставі отриманих у катівнях НКВС свідчень двох робітників було заарештовано фактично всіх священнослужителів Лисковського району. 23 липня 1937 року був заарештований і отець Валентин. У вересні він був ув’язнений до Горьківської в’язниці.
Звинувачення проти неугодного батюшки були засновані не лише на свідченнях допитаних лжесвідків з-поміж місцевих жителів. Були й анонімні доноси щодо нього. Доноси на отця Валентина були надіслані поштою голові Трофимівської сільської ради та керівництву Горьківського НКВС. Донощики писали: «Як у вас справи з попом Нікольським, який агітує у вас проти колгоспу? Він так тихою сапою накладає свої павутиння на громадян. Він чорносотенець, що він робив у с. Котушках, коли був дияконом. Потрібно викрити такого паразита». «Товаришу уповноважений! Що за ласкавість в Лисковському УНКВС з попом села Трофимового Нікольським, він у нас агітує проти колгоспу, а заходів до нього не вживають».
Наступного дня після арешту відбувся єдиний допит отця Валентина, під час якого він категорично відкинув усі висунуті проти нього неправдиві звинувачення.
Не домігшись потрібних свідчень від священника, розлючений слідчий НКВС звинуватив його в тому, що «обвинувачений Нікольський Валент Іванович під час допитів веде себе зухвало, завдає образ слідчому і висловлює наклеп на адресу НКВС». На підставі цього 17 серпня 1937 року було винесено ухвалу про ув’язнення отця Валентина до карцеру строком на п’ятнадцять діб. Але, незважаючи на всі знущання та тортури, він не змінив своїх свідчень.
21 вересня 1937 року Трійка НКВС засудила отця Валентина на розстріл. Священник Валентин Нікольський був розстріляний 4 жовтня 1937 року і похований в невідомій спільній могилі.