Священномученик Тихон (Никаноров), архієпископ Воронезький
День пам'яті (н. ст.)
Місяця грудня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Архієпископ Тихон, у миру Василь Никаноров, народився 30 січня 1855 року в сім’ї Варсонофія Никанорова в селі Кірюга Новгородської губернії. Уже в дитинстві виявилася його схильність до споглядального, відокремленого, молитовного життя. Початкову релігійну і світську освіту він здобув удома. Потім Василь Варсонофійович вступив до Новгородської духовної семінарії, а після її закінчення 1877 року вступив до Санкт-Петербурзької духовної академії.
1 серпня 1881 року Василя Варсонофійовича було призначено помічником наглядача Білозерського духовного училища. На цій ниві проявилися його безперечні духовні дари, організаторський талант і глибоко релігійне ставлення до справи та людей. Тому 1884 року його затвердили інспектором Новгородської духовної семінарії.
15 червня 1884 року Василь, вирішивши остаточно присвятити своє життя Богу, прийняв чернецтво. Він був пострижений у Кирило-Білозерському монастирі з нареченням імені Тихон. 10 липня 1884 року святий був висвячений в сан ієромонаха.
Його чернечі подвиги, а також самовіддані труди на шляху духовної освіти Господь не залишив прихованими. 6 грудня 1888 року він був удостоєний сану ігумена. А з 25 грудня 1890 року ігумен Тихон (Никаноров) став ректором Новгородської духовної семінарії з возведенням в сан архімандрита.
2 лютого 1892 року архімандрит Тихон був висвячений на єпископа Можайського, вікарія Московської єпархії. 20 серпня 1899 року владику Тихона було призначено єпископом Полоцьким і Вітебським. 4 червня 1902 року він став єпископом Пензенським і Саранським.
Настали роки випробувань. Богоборство проникло і в духовне середовище. 1906 року владика Тихон був необґрунтовано звинувачений виконувачем обов’язків пензенського губернатора в «приховуванні революціонерів». Це було пов’язано з тим, що він заступився за свою паству і не змістив священнослужителів, котрих помилково, як згодом з’ясувалося, визнавали неблагонадійними.
Коли під час заворушень у Пензенській духовній семінарії було вбито ректора, влада закрила її. 25 липня 1907 року єпископ Тихон звільнився на спочинок. Але не може людина сама зійти з того благословенного хреста, з якого Господь повинен піднести її душу, через невимовну милість, просто в Небеса. Вже 31 липня 1907 року владика Тихон (Никаноров) став керуючим Московського Воскресенського Ново-Єрусалимського монастиря.
23 червня 1912 року владику Тихона було призначено єпископом Калузьким і Боровським. Калузьку єпархію він очолював менше ніж рік. 13 травня 1913 року відбувся його переведення до Воронежа з возведенням у сан архієпископа.
Архієпископ Тихон (Никаноров) прибув до Воронежа 4 червня 1913 року. Про його перебування на воронезькій кафедрі збереглися спогади келійника, протоієрея Іоанна Житяєва. За його свідченням, владика Тихон «був тихим, лагідним, смиренним архіпастирем. Він вирізнявся незвичайною добротою і був великим молитовником. Його часто можна було бачити в соборі на ранковому правилі, яке починалося о четвертій ранку. Владика любив уставну службу, часто читав і співав на кліросі».
Священномученику Тихону (Никанорову) довелося одному із перших зіткнутися з гоніннями на Церкву. Так, 8 червня 1917 року праведний архіпастир за непокору владі був заарештований і в супроводі солдатів відправлений до Петрограда. Архієпископ Тихон поскаржився до Синоду, що влада втручається «у справи єпархіального управління» і «в грубій формі наказувала» йому звільняти з парафій одних священників і призначати інших, без жодних підстав. Синод заявив, що у діях архієпископа Тихона немає нічого протизаконного, «попередня діяльність Преосвященного свідчить про його бездоганну закономірність у справах єпархіального управління». Архієпископ Тихон, заступник за паству, повернувся до Воронежа і знову вступив в управління єпархією. Незважаючи на нові протести влади, відданий церковним канонам сповідник залишався на своїй посаді.
У 1917–1918 роках архієпископ Тихон (Никаноров) брав участь у роботі Помісного Собору Руської Православної Церкви і обранні святого патріарха Тихона. 12 квітня 1918 року він був нагороджений правом носіння хреста на клобуку.
3 лютого 1919 року богоборці змусили архієпископа Тихона бути присутнім під час блюзнірського відкриття мощей святителя Митрофана Воронезького. Христовий сповідник дав відповіді на всі питання святотатців.
У жовтні 1919 року, коли Воронеж був зайнятий білою армією, архієпископ Тихон служив численні панахиди за жертвами більшовицького терору. Можливістю покинути Воронеж разом з армією Шкурка і піти на південь, а потім за границю майбутній священномученик не скористався. Він залишився в Митрофановому монастирі, щоб розділити долю своєї пастви, яка вже стояла біля підніжжя голгофського хреста.
Згідно з усталеним переданням, на третій день Різдва Христового, 9 січня 1920 року (27 грудня 1919 року за старим стилем), під час богослужіння архієпископ Тихон (Никаноров) був повішений на Царській брамі Благовіщенського собору. За іншими даними, він мирно помер 27 лютого 1920 року.
За відомостями єпископа Сергія (Петрова), відспівування і поховання ієрарха було звершено єпископом Острогозьким Володимиром (Шимковичем) у співслужінні з єпископом Новохоперським Модестом (Никитіним). Вірний воїн Христовий був похований у склепі Благовіщенського собору.
У серпні 1956 року, після варварської руйнації комуністами собору і Благовіщенського монастиря, святі мощі архієпископа Тихона були перепоховані на міському Комінтернівському кладовищі. 1993 року вони були перенесені до новоствореного некрополя Олексіївського Акатова монастиря.
Тропарі, кондаки, молитви та величання
Тропарь священномученику Тихону (Никанорову), архиепископу Воронежскому, глас 3
Це́ркве Ру́сския сто́лпе непоколеби́мый, благоче́стия пра́вило, жития́ ева́нгельскаго о́бразе, священному́чениче Ти́хоне, Христа́ ра́ди пострада́вый да́же до кро́ве, Его́же моли́ усе́рдно, я́ко Нача́льника и Соверши́теля спасе́ния, Русь Святу́ю утверди́ти в Правосла́вии до сконча́ния ве́ка.
Кондак священномученику Тихону (Никанорову), архиепископу Воронежскому, глас 2
Восхва́лим, ве́рнии, изря́днаго во святи́телех и сла́внаго в му́ченицех Ти́хона, Правосла́вия побо́рника и благоче́стия ревни́теля, земли́ Ру́сския кра́сное прозябе́ние, и́же страда́нием Небесе́ дости́же и та́мо те́пле мо́лит Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.
Ще в розробці