Священномученик Симеон Лілеєв, пресвітер
Місяця вересня на 30-й день
Священномученик Симеон народився 2 лютого 1873 року в селі Мале Алексино Олександрівського повіту Володимирської губернії. Його батько Петро Лілєєв був спочатку псаломщиком, а згодом служив у селі Мале Алексино дияконом. У 1887 році Симеон закінчив Переславське духовне училище і вступив до семінарії.
Після закінчення 1893 року Віфанської духовної семінарії він п’ять років працював учителем в Олексинській земській початковій школі.
У 1898 році Симеон Лілєєв був висвячений на священника до Миколаївського храму в селі Дерюзіно неподалік міста Сергієва Посада Московської губернії.
1904 року отця Симеона перевели до Покровського храму в селі Заболоття, де він і прослужив до 1936 року. За багаторічне служіння отець Симеон був возведений у сан протоієрея.
1936 року безбожна влада закрила Покровський храм. Отець Симеон робив усе можливе з його боку, щоб зберегти храм від закриття. Однак це не вдалося.
Влітку 1937 почалася чергова хвиля гонінь на Православну Церкву. Повсюдно розпочалися арешти духовенства та вірян. Отець Симеон у цей час ніде не служив. Він оселився у селі Копалово Костянтинівського району Московської області. Здоров’я його погіршилося, він швидко втрачав зір.
У вересні 1937 року влада ухвалила рішення про арешт отця Симеона. 11 вересня Константинівське районне відділення НКВС заарештувало протоієрея Симеона, і його ув’язнили у Загірській в’язниці.
Для дачі свідчень 15 вересня було викликано тридцятидвохрічного секретаря Костянтинівського районного виконавчого комітету. Він сказав: «Мені відомо, що у 1936 році під час закритті за постановою ВЦВК заболотської церкви піп Лілеєв активно чинив опір проти закриття церкви, не давав комісії із закриття церкви ключі від останньої і одночасно розіслав навмисних навколишніми селами з метою організації повстання в селі Заболоття. Після закриття церкви у період 1936-1937 року організував навколо себе актив церковників, проводив систематичну роботу, організовуючи маси на боротьбу за відкриття церкви шляхом скликання нарад зазначеної групи, написання різних клопотань перед вищими організаціями, а також 12 липня 1937 року організував у селі Заболоття без відповідного на це дозволу влади збори віруючих 13 сіл, на які з’явилося понад сто осіб і вимагали перед головою Заболотської сільради повернення ключів та відкриття церкви…»
Наступного дня отця Симеона допитали.
– Обвинувачений Лілєєв, чи визнаєте Ви себе винним у поширенні мерзенного наклепу проти вождя партії, проведення антирадянської агітації та організації мас на боротьбу за відкриття церкви? – спитав слідчий.
– Винним себе визнаю лише у допомозі віруючим заболотіївської церкви у роботі з її відкриття шляхом писання мною різних клопотань до вищих організацій про відкриття церкви… в решті наявних звинувачень винним себе не визнаю.
На цьому слідство було закінчено. Із Загорської в’язниці отця Симеона перевели до однієї із московських в’язниць НКВС.
10 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Симеона на розстріл.
Протоієрей Симеон Лілєєв був розстріляний 13 жовтня 1937 року на полігоні Бутово під Москвою і похований у невідомій спільній могилі.