Священномученик Стефан Хитров, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 5-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Стефан Хитров народився 7 квітня 1851 року в селі Гуляєвському Ірбітського повіту в сім’ї священника. Після закінчення першого класу Пермської духовної семінарії він у 1869 році був призначений на посаду псаломщика до Димитріївської церкви села Таушканського Камишловського повіту. 16 травня 1871 року єпископом Єкатеринбурзьким Вассіаном Стефан Григорович був посвячений у стихар, а через два роки був переведений за власним проханням на служіння до Богоявленської церкви села Краснослобідського Ірбітського повіту.

14 липня 1882 року відбулася знаменна для Стефана Григоровича подія: він був висвячений у дияконський сан єпископом Єкатеринбурзьким Нафанаїлом.

Незадовго до цього Стефан одружився з дівицею Марією Серафимівною. У них народилися двоє дітей, Микола і Глафіра. Після багатьох років служіння в Краснослобідському селі отця Стефана перевели з сім’єю до церкви Покрову Пресвятої Богородиці села Тропинського Шадринського повіту.

У 1914 році отець Стефан був рукопокладений на священника і направлений до Успенської церкви села Мідний Рудник Єкатеринбурзького повіту, а 6 серпня 1917 року був переведений до Преображенської церкви села Гуляєвського Ірбітського повіту. Після революції він став служити в Богоявленській церкві села Краснослобідського Ірбітського повіту, де багато років тому був псаломщиком.

Під час громадянської війни отця Стефана заарештували вперше, але відпустили після сплати контрибуції в розмірі п’ять тисяч рублів.

Отець Стефан благословляв своїх духовних чад вступати до лав Білої армії, на боці якої воював і його син Микола. Під час відступу армії Колчака священник змушений був піти з білими. Це рішення далося батюшці нелегко. Йому було вже близько сімдесяти років, і він хотів залишитися служити у своєму рідному селі. Його син довго вмовляв батька виїхати. Червоні повністю розорили господарство батюшки: забрали весь хліб і зарізали худобу. Бачачи безвихідь становища, отець Стефан зрештою вирішив покинути село з військами, що відступали. До того ж православним воїнам необхідний був священник.

З білими отець Стефан відступав до міста Омська, де і залишився служити священником при лазареті. Коли Омськ захопила Червона армія, батюшка якийсь час продовжував виконувати свої обов’язки при лазареті: сповідував, причащав, соборував поранених, духовно підтримував хворих. Через кілька місяців він вирішив повернутися назад до рідного села.

У цей час Краснослобідський осередок комуністів проявив особливу революційну ініціативу. Місцевій владі було запропоновано прийняти до виконання рішення: усіх «бігунців», тобто осіб, які повернулися зі стану Колчака, а також й інших «шкідливих елементів» відправляти до концтабору. Тож, коли отець Стефан повернувся до Краснослобідського, його було взято під варту для ув’язнення в концтабір доти, «доки не будуть переможені саботаж і розруха».

У батюшки було посвідчення від Ірбітського комітету трудової повинності про звільнення від загальної трудової повинності через похилий вік, але це нічого не змінило. Під час арешту отець Стефан попросив дозволу передати ключі від церкви старості, Павлу Григоровичу Кокарєву. Той, дізнавшись про те, що сталося, сповістив парафіян. Невідкладно скликали парафіяльні збори, на яких отець Стефан попрощався з членами громади і оголосив про свій арешт. Це був час Великого посту, коли православні люди повинні сповідатися і причащатися. Віряни боялися залишитися без священника. «Хто нас сповідатиме?» — запитували вони.

На зборах було вирішено скликати церковний сход, під час якого обговорювали, як звільнити священника з-під арешту. Це питання схвилювало всю волость, на сход зібралися жителі із кількох навколишніх селищ. Було складено протокол, у якому містилося прохання про звільнення отця Стефана.

Чим же відповіла радянська влада, яка називала себе «народною і найдемократичнішою у світі»?

20 березня 1920 року відбувся арешт членів парафіяльної ради. Їх звинуватили в організації бунту проти радянської влади. «Це вже не перший такий виступ, який відбувається через попів», — повідомив уповноважений при Ірбітській повітовій міській міліції.

Слідство у справі отця Стефана тривало чотири місяці, весь цей час він перебував в ув’язненні, винним себе не визнав. 16 серпня 1920 року Єкатеринбурзька губернська надзвичайна комісія ухвалила: застосувати до Хитрова С. Г. як до контрреволюціонера, котрий намагався «підняти малосвідомі маси проти радянської влади заради порятунку власної шкури», найвищу міру покарання. Інших заарештованих засудили на п’ять років позбавлення волі.

17 липня 2002 року священномученик Стефан Хитров був прославлений в лику святих.