...

Священномученик Сергій Флоринський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця грудня на 17-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Протоієрей Сергій Флоринський народився 4 березня 1873 року в Суздалі в сім’ї священника Феодора Флоринського. Після закінчення 1893 року Володимирської семінарії він вступив на посаду вчителя до Яксаєвського земського училища Суздальського повіту. За тогочасним звичаєм декілька років випускник Семінарії Сергій Флоринський викладав у навчальному закладі. Лише 1900 року розпорядженням протопресвітера військового і морського духовенства його було призначено на посаду священника у церкві 151 піхотного П’ятигорського полку.

Отримавши призначення, він повінчався з Єлизаветою Іванівною Смоленською, дочкою полкового священника лейб-гвардії Уланського Її Величності полку протоієрея Іоанна Смоленського. 5 березня 1900 року Сергій Федорович Флоринський був висвячений на священника за Божественною літургією в Ісаакіївському кафедральному соборі Санкт-Петербурга.

Просто із Петербурга новопоставлений ієрей вирушив на місце свого служіння до Гродненської губернії, у містечко Береза-Картузька, де розташовувався 151 піхотний П’ятигорський полк.

Під час російсько-японської війни 1904–1905 років отець Сергій майже рік провів у діючій армії разом з воїнами свого полку. Його служіння на фронті було відзначено двома нагородами: орденом святої Анни ІІІ ступеня та пам’ятною бронзовою медаллю на Олександро-Георгіївській стрічці.

Коли 1914 року почалася Перша світова війна, протоієрей Сергій разом зі своїм полком вирушив на передову. Він був нагороджений орденом святої Анни ІІІ ступеня, орденом святого Володимира ІV ступеня і золотим наперсним хрестом на Георгіївській стрічці. За свою діяльність отець Сергій здобув також любов і повагу оточення.

22 червня 1917 року отця Сергія перевели як священника до 29 польового запасного госпіталю, який тоді розташовувався в Естляндії, у Везенберзі (Раквері). Там, як і на попередньому місці свого служіння, отець Сергій своїми рисами пастиря і людини невдовзі підкорив серця всіх співробітників госпіталю.

Через шість місяців після його призначення, у січні 1918 року, уже за більшовицької влади, було видано наказ народного комісаріату про звільнення всього духовенства із військового відомства. Госпітальний комітет у Везенберзі рішуче відкинув цю постанову нової влади і виніс рішення про залишення отця Сергія на службі в госпіталі «за бажанням усього складу службовців».

У лютому 1918 року Естляндія була зайнята німецькими військами з встановленням окупаційного режиму. 22 березня госпіталь було розформовано, і отець Сергій залишився без засобів для існування. Положення погіршувалося і тим, що новий уряд, взявши під нагляд усе православне духовенство Прибалтійського краю, не давав дозволу отцю Сергію на виїзд із країни на батьківщину, навіть тоді, коли нагляд з нього зняли.

Коли владу у Везенберзі взяла Естляндська трудова комуна, то 19 грудня 1918 року протоієрей Сергій Флоринський був заарештований як представник старого реакційного режиму. Тоді ж заарештували багатьох інших жителів Везенберга із різних верств суспільства.

У справі отця Сергія не було довгого розгляду і суду, який би визначив його провину. Наприкінці свого єдиного і короткого допиту, протокол якого зайняв лише одну сторінку рукописного тексту, протоієрей Сергій Флоринський заявив: «Вважаю одне: провина моя в тому, що я священник, у чому і розписуюсь».

26 грудня було винесено ухвалу про розстріл. 30 грудня 1918 року протоієрей Сергій Флоринський був розстріляний в лісі Палермо. Нині там встановлено пам’ятний камінь усім розстріляним у той час.

Після відходу більшовиків усі розстріляні були перепоховані. Протоієрея Сергія Флоринського поховали на міському кладовищі зі східного боку православної каплиці, довкола якої ховали священників, котрі служили у храмі Різдва Пресвятої Богородиці міста Раквере.

2002 року священномученик Сергій Флоринський був прославлений в лику святих.

2 липня 2003 року на місці його поховання було проведено розкопки, внаслідок яких було знайдено нетлінні мощі святого. Нині мощі священномученика Сергія спочивають в раці, встановленій у храмі Різдва Пресвятої Богородиці.

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь, глас 4

Во́инства царя́ земна́го па́стырь до́брый,/ ча́да своя́ на по́двиги ра́тныя укрепля́я,/ живо́т сво́й за дру́ги и оте́чество полага́ти те́х назида́л еси́./ Са́м же во гра́де Везенберге да́же до кро́ве за и́мя Госпо́дне пострада́вый,/ и от Небе́снаго Царя́ вене́ц нетле́нный прия́вый,/ священному́чениче Се́ргие,/ моли́ Христа́ Бо́га спасти́ся душа́м на́шим.