...

Священномученик Савва (Трлаїч), єпископ Горнокарловацький

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 4-й день

Єпископ Горнокарловацький Савва (Трлаїч) народився 6 липня 1884 року в містечку Мол, у Хрещенні отримав ім’я Свєтозар. Він закінчив гімназію і духовну семінарію у відомому духовному центрі Сербії — Сремських Карловцях, здобув юридичну освіту в Белградському університеті.

У свято Богоявлення в 1909 році святий прийняв сан диякона і того ж року, в день пам’яті святого Савви Сербського, був висвячений на священника. Він був призначений на парафію в місті Башаїд, де служив до 1927 року. На початку 1927 року святий був призначений референтом, а трохи пізніше став секретарем Святого Архієрейського Синоду СПЦ.

Овдовівши, в 1929 році він прийняв чернецтво з возведенням у сан архімандрита і призначенням настоятелем монастиря Крушедол. На посаді настоятеля Крушедольського монастиря він залишався до обрання його вікарним єпископом Сремським. Рукопокладення відбулося 30 вересня 1934 року в Сремських Карловцях і було звершене патріархом Сербським Варнавою.

Як вікарний єпископ Сремський єпископ Савва до листопада 1936 року виконував обов’язки голови Єпархіального управління архієпископії Белградсько-Карловацької. Пізніше він обраний головою Церковного суду архієпископії. Перебуваючи на цій посаді, владика Савва був обраний єпископом Горнокарловацьким з резиденцією в Плашці.

Священномученик Савва був великим ревнителем на ниві Господній. Серед іншого, він значно посприяв розірванню Конкордату в 1937 році.

Початок Другої світової війни застав його в Плашці. У 1941 році, 21 травня, для захоплення влади до Плашки прибули близько ста усташів, італійських ставлеників. Єпископ Савва одразу ж був оголошений заручником «нової католицької республіки хорватської», так званої Незалежної Держави Хорватія. Така ж доля була уготована священникам: протоієрею Ісі Пейновичу, заступнику архієрея; протоієрею Мілану Докмановичу, настоятелю Пласького храму; протоієрею Мілану Райчевичу, церковному обвинувачу; ієрею Петру Вучіничу, члену Церковного суду; ієрею Боголюбу Гаковичу, секретарю Церковного суду; ієрею Мілану Джукичу, секретарю Єпархіального правління; ієрею Яші Степанову, парафіяльному священнику; ієрею Джордже Стояновичу, викладачу Закону Божого, та ієрею Станіславу Насадила, парафіяльному священнику із Лицьких Ясенівців.

Через два дні усташі увірвалися до резиденції, вигнали єпископа та повантажили і вивезли із будівлі всі меблі. Кілька днів потому, 8 червня, до резиденції з групою усташів прийшов табірний кат, один із найстрашніших злочинців, Йосип Томленович. Одразу ж було віддано наказ про передачу всіх єпархіальних документів і цінних паперів загонові усташів, який супроводжував Томленовича. Єпископу Савві наказали піти із канцелярії, оскільки «його присутність небажана і не потрібна»; йому веліли негайно виїхати із Плашки і повернутися до Сербії. Священномученик відмовився й наголосив, що він є законним єпископом Горнокарловацьким і не може залишити свою єпархію, а вони можуть із ним зробити все, що забажають.

17 червня 1941 року єпископ Савва був заарештований ще з кількома видатними людьми, сербами із Плашки. Було заарештовано священників Боголюба Гаковича, Джордже Стояновича і Станіслава Насадила. Їх замкнули у стайні Йосипа Томленовича, поставивши озброєну охорону. Усі бранці, особливо єпископ Савва, щодня зазнавали страшних катувань і принижень. У стайні вони провели понад місяць.

19 липня 1941 року мучителі зв’язали бранців у лаву по двоє і відвели на вокзал, щоб ранковим потягом відправити їх у Госпич. На Плаському вокзалі бранців протримали з десятої години вечора до п’ятої години ранку. У найважчому становищі опинився єпископ Савва, якому, попри те що він був скутий кайданами, навіть не давали можливості сісти.

Єпископ Савва та заарештовані з ним плаські новомученики прибули до Госпича 20 липня 1941 року. З Госпицького вокзалу їх одразу ж доставили до в’язниці, де знову стали страшенно катувати і принижувати. Збереглися відомості, що єпископа Савву 8 серпня 1941 року бачили на тюремному подвір’ї зв’язаним під дощем. І ці тортури мученик переніс спокійно.

У середині серпня 1941 року із госпицької в’язниці було виведено близько двох тисяч сербів, зв’язаних дротом по двоє. Їх повели дорогою в напрямку гори Велебит. У цій групі був і єпископ Савва. Є підстави думати, що святителя було вбито на Велебиті, оскільки в серпні 1941 року там було страчено близько восьмисот сербів. Незважаючи на те, що точний час і місце його мученицької кончини невідомі, так само як не збереглися відомості про безліч загиблих із православного духовенства і вірян, Господь вписав їхні імена в книгу вічного життя.

Священний Архієрейський Синод СПЦ упродовж війни неодноразово намагався клопотати за митрополита Петра та єпископа Савву, щоб визволити їх, проте спроби були марними.

Кілька років потому, після війни, в Башаїд, де владика Савва багато років служив на парафії, приїхав один чоловік: він представився його духовним чадом і розповів, як владика піклувався про нього, дав освіту, надавав велику матеріальну підтримку. Він повідав про смерть владики, про те, що бачив на власні очі: «Устаські кати вивели владику на галявину і там продовжили знущання. Заживо здерши з нього шкіру, засипали рани сіллю. Потім закопали в землю, залишивши на поверхні лише голову, принесли залізну іржаву борону і “орали” по його голові, поки мученик не помер. Що було далі, не знаю. Імовірно, його кинули до однієї із численних ям, у яких мученицьки закінчили життя багато православних сербів. Але смерть не відлучила його від народу».

Тропарі, кондаки, молитви та величання

Гражданський шрифтЦерковнослов'янськоюУкраїнською

Тропарь священномученику Савве, епископу Горнокарловацкому, глас 4

Я́ко Апостолам сопресто́льник и до́м Ду́ха Свята́го яви́лся еси́, святи́телю Горнокарловацкий, ста́ду своему́, Бо́гом тебе́ да́нному. Архиерейские одея́ния свои́ кро́вию окропил еси́ и, Кре́ст Христо́в держа́, востекал еси́ от земли́ в го́рний Иерусали́м. С сослужа́щими тебе́ и со духо́вными ча́дами твои́ми ны́не предстои́ши в небе́сном же́ртвеннике Христу́ Бо́гу на́шему, Его́же со дерзнове́нием моли́ о душа́х на́ших.

Кондак священномученику Савве, епископу Горнокарловацкому, глас 8

Светоза́рне свети́льниче Це́ркве Се́рбския, святи́телю Са́вво Горнокарловацкий, терпе́нием за ве́ру правосла́вную врага́ посрами́л еси́, ра́н добро́тою украшаем, боголе́пно украси́л еси́ кро́вию свое́ю богопоставленый престо́л тво́й, сего́ ра́ди восхваля́ем достохва́льную па́мять твою́, сла́вя Го́спода.

 

Ще в розробці