Священномученик Пимен (Бєлоликов), єпископ Верненський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 3-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії

Священномученик Пимен, єпископ Семиреченський і Верненський, в миру Петро Захарович Бєлоликов, народився 5 листопада 1879 року в селі Василівське Череповецького повіту Новгородської губернії у великій благочестивій сім’ї священника.

У 1900 році після закінчення Новгородської духовної семінарії Петро продовжив навчання в Київській духовній академії, яку закінчив серед найкращих у 1904 році. Ще студентом 7 серпня 1903 року він прийняв чернечий постриг з ім’ям Пимен на честь Києво-Печерського преподобного Пимена Багатостраждального.

Духовний батько Пимена, митрополит Київський і Галицький Флавіан (Городецький), благословив його на місіонерські труди. 3 червня 1904 року ієродиякон Пимен був висвячений на ієромонаха з призначенням до Урмійської Православної Духовної місії на Північному Заході Персії, в місті Урмія.

Місіонерському служінню було віддано загалом дев’ять років із недовгого життя єпископа. Місіонер за покликанням, він скоро опанував давньосирійську і новосирійську мови й тюркські наріччя. Отець Пимен проповідував серед сирійських несторіан, які перейшли в Православ’я, захищав їхні інтереси перед перською владою, викладав в училищі при місії. Він знаходив час і для наукових праць, перекладів ранньохристиянських сирійських текстів, видавав місійний журнал «Православна Урмія».

1911 року ігумен Пимен був призначений на посаду ректора Ардонської духовної семінарії Владикавказької єпархії з возведенням за посадою в сан архімандрита. В Ардоні протягом року він працював над духовною просвітою осетин. Прохання було задоволено, і два наступні роки служіння на посаді помічника начальника місії були відзначені розквітом його місіонерського таланту.

З 1914 року отець Пимен служив у Пермі на посаді ректора Пермської духовної семінарії, де став сподвижником і надійною опорою у всіх починаннях палкого поборника Православ’я, майбутнього священномученика архієпископа Пермського Андроника (пам’ять 7 червня), який сподівався бачити отця Пимена своїм вікарієм. В одному із пермських виступів архімандрит Пимен прозорливо застерігав: «Бережіть своє дорогоцінне надбання — віру Православну і її священні спомини… Інакше ви виховаєте в народі не душу лагідну й терплячу, а душу звіра, який принесе незліченні біди і собі, і вам».

6 серпня 1916 року в Петрограді відбулася його єпископська хіротонія з призначенням на прикордонну Салмасську кафедру в Персії. Преосвященний Андроник подарував йому свою панагію, з якою єпископ Пимен не розлучався наступні два роки життя.

Через рік владику на його прохання відкликали із Персії. Відбулося його призначення вікарієм Туркестанським до міста Верний, нині Алма-Ата, на новостворену кафедру Семиреченську і Верненську. До свого кафедрального міста Верний, центру Семиреченської області, Владика прибув 11 жовтня 1917 року.

Там тридцятивосьмирічний єпископ відновив народні читання і бесіди, пояснюючи присутнім становище в країні. Владика давав вельми стримані оцінки Лютневій революції, а з приходом до влади більшовиків діяльний, розумний, промонархічно налаштований архіпастир був приречений на загибель.

За спогадами самих більшовиків народ йшов до владики з ранку до вечора. Його авторитет був такий великий, що радянська влада серйозно побоювалася «двовладдя» в Семиреченську. Миротворчими зусиллями владика Пимен заважав політиці розпалювання класової ворожнечі між козацтвом і селянством, засудив декрет про громадянський шлюб, домагався збереження викладання в школах Закону Божого. Часто він займався у своєму будинку з дітьми, влаштував дитячий духовний гурток. Влітку 1918 року владика став на заваді вилученню церковних цінностей із кафедрального собору.

Несучи відповідальність перед Богом за весь народ Семиріччя, Святитель втішав та наставляв поранених і тієї, і іншої сторони в громадянській війні. Але на сторінках газети «Вільне слово», що видавалася в Китаї, в Кульджі, та нелегально розповсюджувалася Семиріччям, він давав християнську оцінку беззаконню, яке творила нова влада, підтримував Білий рух і закликав до участі в його лавах. Про це ж він говорив і у відкритих проповідях, закликаючи народ молитися «про позбавлення від супостата».

Уже в серпні 1918 року йому стало відомо про розстріл страстотерпця царя Миколая Другого, і він з амвона архієрейської церкви засудив це злодіяння. Водноачас він залишався у Верному фактично на самоті у своєму спротиві розгулу зла. Цілісність і чистота його натури, тверда воля, інтелект вченого, поєднані зі звичкою до фізичної праці та сприйнятливістю до прекрасного, талант оратора за повної відсутності домагання на зовнішнє самоствердження, аскетичний спосіб життя людини, звиклої до похідного життя, — все це свідчило про глибину духу святителя.

Напередодні арешту він вів у своєму будинку заняття дитячого духовного гуртка. Увечері 3 / 16 вересня 1918 року до його покоїв увірвалися червоноармійці із карального загону Мамонтова. Ображаючи і принижуючи святителя, вони зажадали, щоб він їхав з ними. Після роздумів владика підкорився. Його посадили на тачанку і відвезли в заміський гай Баума. Навіть бійці карального загону, викликаного до Верного для «наведення революційного ладу», довго не наважувалися вистрілити у святителя. Убив владику пострілом впритул відомий у місті бандит, який служив у міській міліції. Він тут же впав з коня і зламав ногу.

У місті відбулися мітинг з вимогою видати тіло вбитого і демонстрація протесту, яку розігнали за допомогою зброї. Лише наступного дня діти, які ходили до гаю по горіхи, побачили на галявині вбитого єпископа. Тіло владики Пимена віряни глибокої ночі таємно поховали в парку поруч з кафедральним собором у старому родинному склепі Семиреченського генерал-губернатора. На місці, де після розстрілу лежало тіло владики, ще нещодавно було видно рівний прямокутник червоного моху розміром з людину. Такого ніде більше немає у всьому старовинному гаю. Тепер тут стоїть гранітний обеліск.

Поруч із кафедральним собором, недалеко від таємного поховання святих останків, в 1999 році було закладено храм-хрестильню імені священномученика Пимена.

У 2000 році єпископ Пимен (Бєлоликов) був причислений до лику святих для загальноцерковного шанування.