Священномученик Протерій, патріарх Александрійський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця лютого на 28-й день

В Александрії, єгипетському місті, коли єретик Діоскор престол патріаршества після преставлення святого Кирила прийняв і весь Єгипет єресі своєї сповнив, був пресвітер благочестивий і в православних догмах нездоланний на ім’я Протерій, святий життям і богонатхненного розуму та премудрості сповнений. Він, бачивши багатьох, хто до патріархової схилявся єресі, яка про одну в Христі природу злословила, чинив спротив їм твердо словами непереможними. Патріарх же Діоскор гнівався на нього, проте, бажаючи привести його до свого неблагочестивого однодумства, лестив йому ласкою і честю протопресвітерства вшанував. Але нічого не досягнув — твердий-бо у вірі був Протерій святий, бо добре навчився православ’я від святішого Кирила, який перед тим був Александрійським патріархом. Після Четвертого Вселенського Собору святих Отців у Халкідоні, який за царювання Маркіана був, викрито було Діоскора в єресі його, і прийняв суд скинення з патріаршого сану та від Церкви відлучення. І вигнано його було в край Пафлагонійський, до міста, що Гангрена називається, де за якийсь час і помер. А в Александрії на патріарший престол після скиненого Діоскора вибрано було із православних архієреїв, і кліриків, і людей благочестивих святого Протерія, мужа, воістину такого сану достойного. Весь александрійський народ, Діоскоровим єретицтвом, як отрутою, шкідливою для душі, напоєний, ще ж і деякими кліриками-єретиками навчений, не погоджувався з поставленням Протерія. І, коли святого Протерія православні поставили патріархом і він прийняв свій престол та правовір’я, на Халкідонському Соборі святими отцями утверджене, почав прославляти, почався серед люду шум і галас. Дехто  із кліриків, серед них були й високих чинів — Тимофій-пресвітер, якого прозивали Єлур, і Петро Монгос, диякон, обидва Діоскором висвячені та сповнені його єресі, — з іншими відлучилися від церковного собору, не хотіли нічого спільного мати зі святим Протерієм і робили в народі розкол, на бунт зрушуючи. І був розбрат в Александрійській Церкві великий: одні цього новопоставленого патріарха трималися і православно мудрствували, інші ж — Діоскора знову хотіли і проклинали догми Халкідонського собору. Крамолу ж і бійку чинили одні з одними та на патріарха зазіхали. Кричали-бо нерозумні заколотники на святого Протерія, прелюбодійником його називаючи, тому що, коли живий ще був архієрей Діоскор, хоч і в ув’язненні, то він узяв його невісту, Святу Церкву. Ще ж казали, що Протерій єретик і патріаршого сану не достойний. Багато-бо Протерій святий від бунтівливого єретичного народу бід терпів й убивчих рук боявся, мусив воїнської вимагати сторожі на захист здоров’я свого, проте завжди був у страху, очікуючи народного нападу, бо й проти претоначальників своїх уже повстали, і на царське військо в граді кидалися. Тоді анфіпат із Фіваїди прийшов до міста вгамувати бунт — люди кидали камінням у воїнів, що з ним прийшли. Ті ж, народне повстання побачивши, побігли до храму, що називається Серапідіс, і в ньому замкнулися. Люди ж, прибігши, обступили храм той і, здобувши його, вогнем усіх воїнів живими спалили. Почувши ж про те, благочестивий цар Маркіан розгнівався вельми й послав більшу військову силу, вгамував громадян і людей, забравши у міста пшеницю і зерно, які із єгипетських міст і земель до Александрії кораблями привозили, звелівши вже не до Александрії, а до Пілусії, а звідтіля до Царгорода привозити. Ще ж забрав у александрійців і народні лазні, й інші деякі угіддя, і всяку свободу, і видовища, для них звичні, заборонив. Через те журилися громадяни, а найбільше через обмаль хліба — голодом були охоплені. Вгамувалися і просили святішого патріарха Протерія, щоб ішов і просив за них царя. Святіший же пішов, був до царя прохачем за град свій і на милість схилив царя — усе, що просив, отримав. Насамперед-бо свободу градові подаровано і хліб повернено було. І прожив святитель Божий один рік на престолі своєму в мирі. Тимофія ж Елура, що покаятися не хотів, і його заколотників віддав на позбавлення сану.

Після цього преставився благочестивий цар Маркіан, і знову розкольники єретикуючі піднесли ріг свій, і народ нерозумний на галас та бунт підбурювати почали, і не зупинилися, поки не здійснили зла свого, беззаконні. Тимофій-бо Елур, пройдисвіт, лукавий і волхв, єгипетських монахів, що в монастирях і у відлюдництві жили, хитро обдурив так. Дочекавшись безмісячної ночі, накрився темним одягом, обійшов келії монаші, кожного на ім’я кличучи. І, коли кожен із них, відповідаючи, питав, хто то і чого потребує, казав він: “Я один зі службових духів, посланий від Бога: щоб ви не входили у спілку з Протерієм і собору Халкідонського щоб не приймали. Тимофія ж Елура єпископом Александрії поставте”. Так підступний хитрець за допомогою біса чарами обманув їх. Вони ж, не розуміючи ворожого підступу, повірили брехні, наче правді, і один одному явлення те, наче ангельське, розповідаючи, погодилися. І зібралися в зібрання велике, порадившись іти до Александрії, наче на війну, гнівом дихаючи на невинного православного Божого архієрея Протерія, бажаючи вигнати його із церкви. Тим часом Тимофій в Александрії, одних підступом научаючи, інших підкупом таємно наймаючи, зібрав собі полк бунтівників великий і, дочекавшись зручного часу, коли анфіпата Діонісія не було в граді, бо у верхній частині Єгипту затримався, пішов до церкви з великою силою народу і з озброєним, на те найнятим, воїнством, і з ченцями, котрі прийшли до нього, маючи з собою якихось двох єпископів, за правилами позбавлених єпископства через своє зловір’я, також і кліриків, за провину відлучених. І висвятили його скинені єпископи на архієрейство, і патріархом Александрійським нарекли, не боячись ані правил церковних, ані законів царських, ані жодного суду не чекаючи, — усю-бо надію свою поклавши на народ збунтований і на багатьох ченців зваблених. Святіший патріарх Протерій, бачачи такий бунт і ні від кого допомоги і заступництва не маючи, бо не було в місті анфіпата, вирішив утікати і, утаївшись від усіх, вночі із міста вийшов. Коли ж він спочив десь у місці таємному, явився йому у видінні святий пророк Ісая, кажучи: “Повернися до міста, я-бо чекаю, щоб узяти тебе”. Те видіння побачивши й мученицьку для себе кончину пізнавши, святіший Протерій повернувся і в хрестильницю церковну увійшов. Бунтівники ж, що дихали убивством, шукали всюди Протерія — довідалися, що він у хрестильниці, спершу замкнули його там, тоді увійшли до нього, зваблені Тимофієм, немилостиво убили, проколовши його палицями-тростинами, які гостре залізо на кінці мали і які вони в руках носили, вони . Убили ж і тих, що були при ньому, шістьох чоловіків, і пролили кров неповинну в той час, коли Пасха наша — Христос — за нас убитий був: був-бо день Великої Суботи, коли те люте убивство відбулося. Не досить було того убивцям, а, не наситившись невинною кров’ю, більше поширили свою лють, бо мертве святого Протерія тіло, за ноги причепивши, потягли з людьми на середину міста, б’ючи всім, що було, і на частини тіло шматуючи. А що ще жорстокіше — деякі через велику лють зубами, наче пси і звірі, плоть його шматували; потім розпалили вогонь великий, спалили тіло святого Протерія на попіл і порох в повітрі розкидали. Ще ж, за велінням беззаконного патріарха Тимофія, і престол патріарший, на якому святий Протерій сидів, спалили, наче осквернений Протерієм. Самі були скверні і нечестиві, святого ж угодника Божого скверним робили. Після такого лютого убиття Протерія святого псевдопатріарх Тимофій Елур послав воїнів своїх у всі міста єгипетські, аби вигнати православних архієреїв, а на їхнє місце інших, котрих сам поставив, посадити. Тоді озлоблені єпископи і клірики, і всі, що були правовірні, писали слізні прохання до благочестивого царя Льва, який після Маркіана посів престол. І до святішого Анатолія, патріарха Царгородського, сповіщаючи все, що було, і просячи врятувати Церкву Александрійську від такого катування. Цар же і патріарх сумували вельми через убиття безпричинне і нелюдське великого архієрея Божого Протерія. І одразу, пославши сановників своїх із силою воїнською, цар покарав тих, що були з народу, бунтівників: одних відтинанням рук, інших відрізанням язика, одних путами і в’язницями, інших же ранами і вигнанням. А Тимофія Елура, лжепатріарха, з його єпископами і кліриками духовному суду представив. Православні-бо архієреї судили його: Тимофій прийняв відплату за ділами своїми — не лише від архієрейства, а й від християнства його було відлучено та у вигнання до Гангрійського града, де ж і учитель його Діоскор помер, відіслано було. А замість нього іншого Тимофія, якого прозивали Салофакіол, мужа правовірного і премудрого та за добрі звичаї свої всім любого, на патріаршество александрійське було поставлено. І прийняла спокій і тишу Церква Христова в Александрії, православно славлячи Отця і Сина і Святого Духа, єдиного у Трійці Бога, Йому ж слава навіки. Амінь.