Священномученик Прокопій, архієпископ Херсонський

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 23-й день — прославлення, Собор Херсонських святих / листопада на 10-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у першу неділю після 11 травня — Собор Карпаторуських святих (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Санкт-Петербурзьких святих (перехідне) / місяця серпня на 12-й день — Собор святих Житомирської землі / листопада на 5-й день — пам’ять отців Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років

Священномученик Прокопій, у миру Петро Семенович Титов, народився 25 грудня 1877 року у сім’ї священника міста Кузнецьк Томської губернії. Коли Петру виповнилося дев’ять років, він вступив до духовного училища. Потім він навчався в семінарії міста Томськ, яку закінчив у 1897 році.

1901 року Петро Семенович закінчив Казанську духовну академію і був призначений викладачем Томського духовного училища. На цій посаді він пробув декілька місяців. 21 серпня 1901 року в Успенському монастирі міста Уфи він був пострижений у чернецтво з ім’ям Прокопій, а два дні потому був висвячений в сан ієромонаха. Після цього він отримав призначення на посаду завідувача Томської церковно-вчительської чоловічої школи при архієрейському будинку. Водночас отець Прокопій був у школі законовчителем.

У 1906 році ієромонах Прокопій був призначений на посаду викладача Іркутської духовної семінарії, ректором якої був тоді архімандрит Євгеній (Зернов). 30 серпня 1909 року отець Прокопій був возведений в сан архімандрита і призначений на посаду помічника завідувача пастирського училища в місті Житомирі.

Зі щирим жалем прощалися з отцем Прокопієм ректор семінарії архімандрит Євгеній, викладачі, учні і духовенство Іркутська. Даючи оцінку його трудам, церковні діячі Іркутська писали, що він був одним із найнатхненніших проповідників міста. Щоб послухати його у зборах церковного Іркутського Братства в ім’я святителя Інокентія, сходилися сотні людей. У всі свята він служив акафісти в Хрестовій архієрейській церкві, причому його служіння вирізнялося великою молитовністю, і після кожної служби він вимовляв глибоко повчальне слово. Парафіяни так полюбили його, що під час останньої служби та проповіді багато хто щиро плакав.

Окрім того, отець Прокопій був натхненником та організатором благодійного відділу при Братстві святителя Інокентія. Завдяки головним чином його трудам вдалося допомогти багатьом біднякам. Зазначаючи при прощанні діяльність отця Прокопія як викладача семінарії, архімандрит Євген сказав:

За всі шість років перебування архімандрита Прокопія в училищі як помічника начальника з боку учнів не було ніяких провин. Навпаки, їх доводилося утримувати від надмірної старанності до навчання і молитви. Величезна заслуга у влаштуванні духовного життя училища належала архімандриту Прокопію. Він був натхненним викладачем та проповідником. Його лекції і проповіді справляли неперевершену дію на душі слухачів. Викладання ним предметів аскетики, полемічного і пастирського богослов’я було натхненне аскетичним розумінням життя, його сприйняттям як християнського подвигу благочестя, подвигу духовної боротьби. Слухачі не відриваючись, по декілька годин поспіль, незважаючи на якусь втому, ловили кожне слово вчителя.

30 серпня 1914 року в кафедральному соборі Одеси архімандрит Прокопій був висвячений на єпископа Єлисаветградського, вікарія Одеської і Херсонської єпархії.

Єпископ Прокопій був учасником Помісного Собору Руської Православної Церкви 1917–1918 років, який відновив патріаршество. На Соборі єпископ Прокопій зробив доповідь про святителя Софронія Іркутського і підписався під актом про причислення його до лику святих. Тоді ж, на Соборі, єпископа було призначено намісником Олександро-Невської Лаври в Петрограді. Однак указом від 26 січня 1918 року його було звільнено від намісництва і призначено єпископом Миколаївським, вікарієм Одеської єпархії.

1921 року владика Прокопій став єпископом Одеським і Херсонським. Відтоді розпочалася його жвава діяльність як православного архіпастиря в умовах гонінь на Православну Церкву.

У 1922 році більшовики повели запеклу боротьбу з Православною Церквою, використовуючи для цього обновленський рух. 16 лютого 1923 року єпископ Прокопій був заарештований і ув’язнений до Херсонської в’язниці, а 26 серпня був переведений до Одеської в’язниці. Згодом, викладаючи слідчому історію свого арешту в Херсоні, владика Прокопій сказав: «У 1923 році через появу в Церкві обновлества, до якого я за своїми переконаннями не приєднався, я був притягнутий до суду за сприяння білим; мене звинувачували в тому, що я для білих влаштовував молебні і збирання пожертвувань. Останні влаштовували в церквах, але не за моїм розпорядженням, а за розпорядженням єпископа, керуючого єпархією, — вікарія Олексія Баженова, який зараз служить обновленським митрополитом у Казані. Він до відповідальності не був притягнутий, бо був тоді вже оновленцем. Місцеві урядові органи до нових течій-орієнтацій церковного характеру ставилися краще, ніж до Церкви. Їм більше надавали привілеїв у віддачі храмів: група віруючих невелика, а їм давали храм, а в ньому відмовляли нашій групі. Їм легше дозволяли скликання зборів… Приклад такий щодо Олексія Баженова: його до відповідальності не притягали, а інших, однаково винних, притягнули».

Популярність єпископа Прокопія була такою великою, що православне населення міста Херсона обрало велику групу уповноважених, щоб піклуватися про звільнення святителя. Ними було подано прохання до патріарха Тихона клопотати про звільнення єпископа Прокопія. 25 жовтня 1924 року клопотання Патріарха було подано до ОГПУ.

Єпископа Прокопія було засуджено на розстріл, який замінили висилкою за межі України. 12 січня 1925 року він був звільнений і виїхав до Москви. У цей час патріарх Тихон займався питанням легалізації Синоду, до складу якого був включений і єпископ Прокопій.

7 квітня патріарх Тихон помер. Єпископ Прокопій брав участь у похованні Святішого та в обранні митрополита Петра (Полянського) на посаду Місцеблюстителя відповідно до розпоряджень покійного Патріарха.

Разом з деякими іншими архієреями єпископ Прокопій діяльно у допомагав Місцеблюстителю у справах з управління Православною Церквою. У червні 1925 року владика Прокопій був возведений в сан архієпископа Одеського і Херсонського.

Восени 1925 року влада провела акцію зі знищення священноначалія Православної Церкви, внаслідок якої було заарештовано десятки видатних архієреїв на чолі з Патріаршим Місцеблюстителем митрополитом Петром. Серед інших 19 листопада 1925 року був арештований і архієпископ Прокопій.

26 травня 1926 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила його на три роки ув’язнення. Він був відправлений разом з заарештованим у тій же справі єпископом Амвросієм (Полянським) до Соловецького концтабору. У грудні 1928 року влада без пред’явлення нового звинувачення засудила його та єпископа Амвросія до трьох років заслання на Урал. Їх відправили спочатку до Тюменського округу, а потім до Тобольського.

30 липня 1931 року влада на засланні заарештувала архієпископа Прокопія. Стали викликати на допити до ОДПУ місцевих жителів, щоби зібрати проти нього обвинувальний матеріал.

14 грудня 1931 року Особлива Нарада при Колегії ОГПУ засудила архієпископа Прокопія на три роки заслання до Казахстану. Отримавши звільнення у квітні 1934 року, владика відразу ж поїхав до матері в Томськ, сподіваючись тут вилікуватися від малярії, на яку важко захворів, перебуваючи на засланні. Але клімат Томська мало допоміг одужанню. Тим часом владиці часто писав один із найближчих до нього херсонських священників, отець Іоанн Скадовський, який відбував на той час заслання в місті Камишині Сталінградської області, і запрошував архієпископа до себе.

Дорогою до Камишина архієпископ Прокопій заїхав спочатку до Москви дізнатися про останні церковні події. 16 вересня 1934 року архієпископ приїхав до Камишина і оселився у священника Іоанна Скадовського. Але зовсім коротким стало його перебування на волі цього разу. Через два тижні, 2 жовтня, архієпископ був заарештований за підозрою у монархічній і антирадянській діяльності. Арешт владики Прокопія був певною мірою випадковий. НКВС збирався заарештувати єпископа Іоасафа (Попова), який жив на засланні, і близьких йому людей. Але в цей час приїхав архієпископ Прокопій, тож заарештували і його.

17 березня 1935 року Особлива Нарада при НКВС СРСР засудила архієпископа Прокопія і священника Іоанна Скадовського на п’ять років заслання до міста Турткуль, куди вони прибули 7 травня. Оселилися вони в одному будинку. Невдовзі до них приїхала дружина отця Іоанна, Катерина Володимирівна, яка віддала все своє життя допомоги засланцевому духовенству. Два роки прожили тут архієпископ та священник. Вони влаштували в будинку невелику церкву і часто служили, не відмовляючи і місцевим жителям, які хотіли сповідатися або причаститися. І народ потягнувся до убогої келії подвижників за мудрою порадою та духовною втіхою.

24 серпня 1937 року владкиа Прокопій і отець Іоанн Скадовський знову були заарештовані. Хоча допити на той час проводилися з застосуванням тортур, архієпископ і священик трималися мужньо.

Через місяць, 28 жовтня, Трійка НКВС засудила архієпископа Прокопія і священика Іоанна на розстріл. 23 листопада 1937 року архієпископ Одеський і Херсонський Прокопій (Титов) та священик Іоанн Скадовський були розстріляні й поховані у безвісній спільній могилі.

Тропарі, кондаки, молитви та величання