Священномученик Петро Соловйов, пресвітер

Місяця вересня на 30-й день

Священномученик Петро народився 1871 року в селі Підлісна слобода Луховицького повіту Рязанської губернії в сім’ї псаломщика Введенської церкви Тимофія Соловйова. Петро Тимофійович закінчив Рязанську духовну семінарію і одружився з Олександрою, дочкою священника. Згодом у Петра Тимофійовича й Олександри Степанівни народилося п’ятеро дітей.

У липні 1896 року Петро Тимофійович був висвячений на священника до храму, де служив його тесть, священник Стефан Кедров. У цьому храмі отець Петро прослужив настоятелем все своє життя. Тут він був возведений у сан протоієрея і призначений благочинним округу.

Сім’я отця Петра була дружна. Священник виховав дітей у любові до храму і сільської праці. Отже всі селянські роботи діти проводили разом із отцем. Самі орали, косили сіно для худоби – доти, доки влада не відібрала господарство та частину будинку. Серед жителів села отець Петро мав любов і авторитет.

У другій половині 1937 року посилилися гоніння на Православну Церкву. 2 вересня 1937 року на підставі бесіди з головою колгоспу в селі Астанкіно співробітники НКВС склали протокол такого змісту. 1936 року голова колгоспу нібито прийшов у будинок до священника, щоб просити його підписатися на державну позику. Священник відмовився підписуватися і сказав, що радянській владі не допомагатиме, оскільки вона переслідує священнослужителів і відібрала у них усі громадянські права. «Ви прийшли просити мене підписатися на позику, а де ж я гроші візьму, коли нас радянська влада пограбувала і досі це триває? Нам не дають можливості заробляти своєю працею, забороняючи ходити з молебнями на приході». «У січні 1937 року я йшов повз будинок попа, — показав голова, — і, зустрівшись з ним, сказав: “Час би відмовитися від богослужіння”. Але він на це заявив: “Цього ніколи не буде. Я ж пастир Божий; наші діди і прадіди так жили, і ми так доживатимемо. А що зараз час такий важкий і невиразний, він, повір мені, зміниться”».

Того ж дня був допитаний голова сільської ради. Він заявив, ніби священник казав йому:

«Радянська влада звикла нас грабувати і досі не перестає це робити. Законно чи незаконно, а вам все подавай. Нам ви забороняєте ходити з молебнями, а ми тільки на це і живемо, тим часом, згідно з новою конституцією, ми маємо право це робити. Ви від народу приховуєте, що у новій конституції написано щодо релігії». «У травні 1937 року священник закликав населення не зважати на роботи в колгоспі і ходити до церкви, — показав голова, — він казав: “Вас ніхто не може змусити працювати в колгоспі у свята, і ніхто не може утискати вас за ваші релігійні переконання. Відповідно до зробленого перепису, держава врахувала, що віруючих поки є більшість, і нам потрібно проводити те, що надала нам радянська влада в новій конституції, — свободу релігії. Потрібно більше відвідувати храм Божий і залучати тих, хто відійшов, і особливо молодь”. У липні 1937 року під час проведення підписки на позику у моїй присутності священник Соловйов сказав: “Ми багато допомагаємо радянській владі, а нам від цього немає жодних покращень. Але щоб ви більше не чіплялися, я можу пожертвувати десять рублів. Ви з нас просите на позику, а самі нам по приходу ходити забороняєте, а я б тоді пожертвував не десять карбованців, а сто”».

8 вересня 1937 року НКВС виписав ордер на арешт священника. Співробітники НКВС приїхали до нього додому до села Астанкіне, але не застали його і прийшли до голови колгоспу спитати, де священник. Той сказав, що, найімовірніше, він перебуває у свого зятя в Коломні. Співробітники НКВС вирушили туди.

Дочка отця Петра Клавдія після закінчення єпархіального училища в Рязані працювала вчителькою у школі в селі Новосілки. Її чоловік, священник Сергій Кочуров, служив у храмі пророка Божого Ілії в Коломні; він був заарештований пізніше, у 1940 році. 8 вересня отець Сергій і Клавдія святкували іменини доньки Наталії. Був на іменинах і отець Петро. Під час святкування його було заарештовано та доставлено під конвоєм до в’язниці.

На слідстві протоієрей Петро тримався мужньо і з великою гідністю. Як майже завжди бувало в таких випадках, представники безбожної влади, натрапивши на непохитну віру священника і готовність обстоювати свої переконання до кінця, обмежилися лише одним допитом.

10 жовтня 1937 року трійка НКВД засудила священника на розстріл. Протоієрей Петро Соловйов був розстріляний 13 жовтня 1937 року і похований у невідомій спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.