Священномученик Петро Петриков, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 15-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Петро народився 19 січня 1903 року в місті Можайську Московської губернії. У віці вісімнадцяти років він звернувся до комісара охорони здоров’я М. О. Семашка з проханням про сприяння в прийомі на медичний факультет Московського університету. Семашко підтримав юнака, і 1921 року Петра прийняли на медичний факультет Московського університету.

Навчаючись на другому курсі, Петро перевтомився від занять і тяжко захворів. Лікувався він в амбулаторії при залізничній лікарні, і лікування тривало близько двох років. За ці роки в його душі стався переворот. Джерела вічної юності й радості, існування яких він передчував раніше, знайшов він тепер у Христі.

У цей час Петро познайомився зі старцем Нектарієм Оптинським, духовним сином якого став. Він також зблизився з колом молодих людей, зокрема з Андрієм Ельбсоном, котрий, як і Петро, безкомпромісно шукав істину в тому морі брехні, що дедалі більшою темрявою огортало країну. У червні 1925 року єпископ Можайський Борис (Рукін) висвятив Петра в сан диякона, і того ж року Місцеблюститель Патріаршого престолу митрополит Крутицький Петро (Полянський) рукопоклав його на священника.

У Москві отець Петро спочатку не мав парафії і служив іноді в храмах знайомих йому священників, наприклад, у храмі Александрійського подвір’я в Москві, де служив Андрій Ельбсон. У березні 1931 року його було призначено до храму Миколая в Кленниках, відомого довгим подвижницьким служінням у ньому протоієрея Олексія Мечова. Однак отець Петро прослужив тут лише до 14 квітня того самого року. Цього дня він був заарештований серед п’ятдесяти священнослужителів, ченців і мирян та поміщений у Бутирську в’язницю в Москві.

5 червня 1931 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила отця Петра на три роки ув’язнення в концтаборі, і його відправили до Маріїнських таборів. Коли стало відомо місце знаходження табору, туди приїхали мати і духовна дочка священника Віра Петрівна Миронович, яка згодом стала його келійницею і помічницею.

Оселившись неподалік від табору, вони стали клопотати про скасування несправедливого вироку. Обвинувачення в контрреволюційній діяльності не лише не було доведено, а й питання такого на слідстві не порушували. 17 вересня 1931 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ ухвалила звільнити священника з-під варти, позбавивши права проживання у дванадцяти містах строком на три роки.

Отець Петро після звільнення оселився в місті Муромі й тут у травні 1932 року знову був заарештований. 17 серпня слідчий, який вів справу, ухвалив через нестачу слідчого матеріалу слідство припинити і заарештованих звільнити.

Після звільнення отець Петро жив до літа 1936 року в Муромі, а потім виїхав на батьківщину до Можайська. Слідом за ним туди приїхала його духовна дочка, і там його відвідували знайомі священники та рідні. Отець Петро зняв кімнату і влаштував у ній домову церкву. До самого арешту він служив у ній Літургію, як служили в будинках християн під час гонінь від язичників.

Влітку 1937 року поновилися масові арешти вірян і духовенства. Але перш ніж почати ці гоніння, співробітники НКВС взялися заарештовувати тих священників, ченців і мирян, про яких мали якісь відомості і яких підозрювали у нелояльності до радянської влади. У лютому–квітні 1937 року в Москві було заарештовано півтора десятка священників і мирян. Серед них, 10 квітня 1937 року, був заарештований отець Петро.

11 і 13 квітня слідчий допитав священника. На більшу частину запитань отець Петро не відповідав, посилаючись на незнання і погану пам’ять. 10 травня слідчий знову допитав його, поставивши майже ті самі запитання.

У липні стало відомо про майбутні нові масові арешти, і тому остаточне рішення долі отця Петра й всіх заарештованих було відкладено.

26 серпня допитали чергового свідка з-поміж священників. Він показав, що знає Петрикова як антирадянськи налаштованого і такого, котрий ненавидить радянську владу і партію.

21 вересня 1937 року слідство було закінчено. 26 вересня трійка НКВС засудила отця Петра на розстріл.

Священник Петро Петриков був розстріляний наступного дня, 27 вересня 1937 року, і похований у безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.