Священномученик Петро Голубєв, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця липня на 21-й день / у четверту суботу після Пасхи — Собор новомучеників, у Бутові постраждалих (перехідне)
Священномученик Петро народився 12 січня 1880 року в селі Коледино Подільського повіту Московської губернії в сім’ї Григорія і Пелагії Голубєвих. Його батько був псаломщиком у Троїцькому храмі в селі Коледино і помер, коли хлопчикові виповнилося три роки.
До восьми років Петро жив з матір’ю, а потім був відданий до підготовчого класу Перервинського духовного училища, яке закінчив 1894 року. Як зразковий учень, він був зарахований до першого класу Московської духовної семінарії без складання вступних іспитів.
1900 року, після закінчення духовної семінарії, Петро Григорович був призначений на посаду вчителя в церковнопарафіяльній школі села Старе Коломенського повіту. У 1904 році він був висвячений у сан диякона до Покровської церкви в селі Покровське на Городні та призначений законовчителем церковнопарафіяльної школи в цьому селі, а також земської школи в селі Чертаново.
1914 року диякон Петро був рукопокладений на священника до храму в селі Шебанцево Подільського повіту. 1925 року отця Петра перевели до Успенської церкви села Петрове-Дальнє Красногорського району, на місце його брата, який взимку 1924 року забився під час ожеледиці й не міг служити. Отець Петро прослужив тут до свого арешту.
Священномученик служив на всі свята та недільні дні, часто звершував молебні в домівках парафіян і під час хресних ходів селом. Парафіяни любили його за привітність та доброту, яка давалася взнаки в тому, що він допомагав усім бідним, людям похилого віку, шанував дітей, завжди обдаровуючи їх якимись подарунками, і особливо, звичайно, на Великдень. Переїхавши до Петрового-Дальнього, отець Петро спершу винаймав кімнату, оскільки будинку для священника в селі не було, а в 1931 році з дозволу місцевої влади збудував будинок.
1935 року влада заборонила священникові хрестити, і отець Петро став робити це вдома. Становище батюшки в селі стало особливо тривожним з тих пір, як його племінник вступив до сільської ради помічником голови; він неодноразово, ходячи селом, говорив: «Я свого дядька приберу, наді мною насміхаються».
Наприкінці тридцятих років співробітники НКВС запропонували голові місцевої сільської ради доносити на тих, кого вони мали намір заарештувати, і зокрема на священника. Голова намагався сумлінно виконати дане йому доручення і всіляко викликав отця Петра на відверту розмову.
Утім, і розмовляючи з головою, священник не сказав нічого такого, у чому його можна було б звинуватити. Згодом, викликаний на допит, голова сільради заявив, що начебто священник йому говорив: «Важко вірити тепер комуністам із високопоставлених працівників, бо всі вони виявляються негідниками. Боротьба за владу приносить у жертву і правих, і винних». А про вибори отець Петро нібито сказав: «Усе одно вибори пройдуть односторонньо; партія більшовиків проведе своїх людей, а кого хоче обрати народ, той обраний не буде».
Інший лжесвідок розповів, нібито священник скаржився йому, що його радянська влада обдерла податками, і говорив: «Невже все це так продовжуватиметься? Ні, радянська влада не може довго існувати». Лжесвідок також повідомив, що влітку зустрівся зі священником на дорозі і отець Петро сказав йому, що не вірить у радянський суд і вважає, що Тухачевського розстріляли, бо «це поміж собою керівники партії та уряду не поділили м’яких крісел», ніякої змови проти влади не було. «Влітку 1937 року Голубєв говорив мені про свого племінника, називаючи його дурнем, що він лізе в комуністи. Я зрозумів його слова так, що Голубєв чужий радянській владі».
22 березня 1938 року священника було заарештовано, і спочатку він перебував у камері попереднього ув’язнення при Красногорській міліції. Наступного дня після арешту слідчий допитав його:
— Чи визнаєте Ви себе винним у тому, що систематично серед навколишнього населення проводили контрреволюційну агітацію проти радянської влади, висловлювали судження про розстріляних ворогів народу?
— У висунутому мені обвинуваченні винним себе не визнаю, — відповів священник.
— Навесні 1937 року Ви говорили, що радянська влада обібрала Вас податками, невже так триватиме, і самі собі відповіли: ні, не може так тривати.
— Таких розмов я ніколи не вів, тож винним себе в цьому не визнаю.
— Влітку 1937 року Ви висловлювали судження про розстріляних ворогів народу. Заявили, що вороги народу, такі як Тухачевський та інші, розстріляні як невинні й що керівники партії та уряду не поділили м’яких крісел.
— Розмова про розстріляних ворогів народу і про Тухачевського була, але з ким і коли, не пам’ятаю.
— Слідству відомо, що ви систематично серед навколишнього населення проводите контрреволюційну агітацію, висловлюєте жаль про розстріляних ворогів народу.
— У висунутому мені обвинуваченні винним себе не визнаю.
Після завершення слідства отця Петра перевезли до Таганської в’язниці в Москві. 16 липня трійка НКВС засудила його на розстріл. Священник Петро Голубєв був розстріляний 3 серпня 1938 року і похований в безвісній спільній могилі на полігоні Бутово під Москвою.
Наступного дня після арешту священника храм, де він служив, було розграбовано. Невдовзі після того приїхала бригада татар, які скинули дзвони й звалили купол церкви.
Приблизно через рік після розстрілу священномученика Петра головою колгоспу став Аарон Альперович. Задумавши використати цеглу храму для будівництва теплиць, він наказав підірвати церкву. Після вибуху храм перетворився на купу щебню, у якій не було жодної цілої цеглини.