Священномученик Олексій Воробйов, пресвітер

Місяця серпня на 7-й день

Священномученик Олексій народився 6 лютого 1888 року в селі Антонково Уржумського повіту В’ятської губернії в сім’ї селянина Костянтина Воробйова. У 1900 році в нього померла мати, і Олексія та його молодшу сестру Ольгу, якій було два роки, взяли на виховання в сім’ю старшого брата Василя.
В Антонкові Олексій закінчив земську школу. Випросивши дозвіл батька, він перебрався в Казань і влаштувався на роботу в магазин. 1905 року Олексій поїхав у місто Свіяжськ, де його тітка черниця Васса влаштувала племінника в Іоанно-Предтеченський чоловічий монастир у Казані. У монастирі Олексій ніс послух канонарха і прислуговував у монастирському готелі
В Іоанно-Предтеченський монастир із Седмієзерної пустелі під Казанню приїжджав великий подвижник і молитовник схиархімандрит Гавриїл (Зирянов) і нерідко розмовляв із молодими ченцями. Послушник Олексій спочатку через боязкість уникав зустрічей зі старцем. “Візьму благословення, – розповідав він, – та й у ліс!” Потім раптом схаменувся: “Що ж я йду і не слухаю його повчань?!”
Преподобний Гавриїл звернув увагу на благочестивого юнака, наблизив його до себе і взяв під свою духовну опіку. Іншим вихованцем старця був чернець Ілля, друг і одноліток Олексія. Отець Гавриїл сказав про них: “Ілюшу-то не візьмуть в армію, а тебе, Альоша, візьмуть”.
У 1911 році Олексія призвали на військову службу, і до 1914 року він перебував рядовим 9 піхотного імені Петра Великого полку, що розміщувався в місті Калузі. Під час Першої світової війни він служив їздовим у 24 піхотній дивізії, а після жовтневого перевороту 1917 року – у дивізійному обозі 161 дивізії. У 1918 році Олексій Воробйов виїхав в Антонкове, де прожив два роки. У 1920 році Олексій Костянтинович приїхав до Москви і влаштувався працювати комірником. Тоді ж він вступив на пастирські богословські курси при церкві святого мученика Трифона в Москві.
26 червня 1921 року його висвятили на священика в Олександро-Невський храм у Москві, а за рік перевели до Преображенського храму в селі Селінське Клинського повіту Московської губернії.
У травні 1922 року виник обновленський розкол. Єпископ Клинський Інокентій (Летяєв) визнав владу обновленського Вищого Церковного Управління. Обновленці пропонували отцю Олексію приєднатися до них, але він твердо стояв у православ’ї та відданості законному главі Російської Православної Церкви – Святішому Патріарху Тихону. “Як же я кину православ’я і піду в розкол?” – відповідав отець Олексій на запитання парафіян.
13 березня 1923 року обновленське Московське єпархіальне управління затвердило рішення обновленського єпископа Клинського Ігнатія про звільнення отця Олексія і заборону його у священнослужінні, а в Преображенський храм у село Селінське було призначено іншого священика.
До відходу обновленців із Преображенського храму отець Алексій нетривалий час служив у Вінниці та Астрахані. Згодом святитель Тихон особисто висловив йому подяку за стійкість і твердість у православ’ї.
Наприкінці вересня 1924 року священики Олексій Воробйов і Олексій Ніконов були заарештовані за звинуваченням у тому, що “без дозволу місцевої влади влаштували в церкві міста Клина збори вірян, на яких виголошували агітаційні промови про гоніння радянською владою православ’я”.
Отця Олексія було перевезено для допитів у комендатуру ОДПУ на Велику Луб’янку в Москву. 16 жовтня отця Олексія допитали.
До винесення вироку отець Олексій перебував у Бутирській в’язниці в Москві. 27 лютого 1925 року священика Олексія Воробйова було засуджено до ув’язнення в концтабір терміном на два роки. Відбувати покарання його відправили на Соловки.
7 травня 1927 року отець Олексій був звільнений. Протягом трьох років йому було заборонено проживати в шести головних містах і областях СРСР. У липні отець Олексій прибув до Уфи і отримав призначення служити в церкві Собор Пресвятої Богородиці в селі Биково Благовіщенського повіту.
У листопаді 1930 року отець Олексій був призначений у Воскресенський собор міста Павловський Посад. У 1931 році возведений у сан протоієрея, у 1935 році – призначений благочинним Павлово-Посадського округу.
27 березня 1935 року Воскресенський собор радянська влада передала обновленцям. Священноначалля перевело отця Олексія в Троїцьку церкву в селі Хотеїчі, а в серпні 1936 року – у Вознесенську церкву в селі Городок у передмісті Павловського Посада. Православні жителі міста, які втратили соборний храм, перейшли молитися до Вознесенської церкви. Духовними чадами отця Олексія стали і деякі черниці закритого в Павловському Посаді Покровсько-Василівського монастиря. У Вознесенській церкві отцем Олексієм було організовано церковний хор із молоді.
8 серпня 1937 року протоієрей Олексій відслужив вечірню напередодні дня пам’яті святого великомученика Пантелеймона і тієї самої ночі його заарештували співробітники НКВС і помістили до в’язниці міста Ногінська.
19 серпня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олексія до розстрілу. Протоієрея Олексія Воробйова розстріляли 20 серпня 1937 року на полігоні Бутове під Москвою, його поховали в безвісній спільній могилі.