...

Священномученик Олексій Никонов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / місяця листопада на 27-й день — Собор новомучеників і сповідників Радонезьких

Священномученик Олексій народився 15 жовтня 1881 року в Москві. Його батько Михайло Никонов працював землеміром. 1902 року Олексій Михайлович закінчив Московське комерційне училище і з 1903 року служив в армії. У 1905 році Олексій Никонов залишив службу і вступив до Московської духовної академії, яку закінчив у 1910 році.

З 1911 до 1914 року Олексій Михайлович був учителем у місті Данково Рязанської губернії. Після початку Першої світової війни він був призваний до армії і служив прапорщиком. З грудня 1917 року до липня 1918 року він командував взводом вартової роти в місті Данково і був помічником військового керівника.

1918 року Олексій Михайлович відновив учительську діяльність. У 1921 році він став псаломщиком і за рік, наприкінці серпня 1922 року, був висвячений на священника. Отець Олексій служив в Успенській церкві підмосковного міста Клин.

У травні 1922 року виник обновленський розкол. Єпископ Клинський Інокентій (Летяєв) визнав незаконне обновленське Вище церковне управління (ВЦУ) і тим самим ухилився в розкол. На його місце патріархом Тихоном було призначено єпископа Гавриїла, який виступив проти розколу й антицерковної діяльності його представників. У цьому йому допомагав благочинний міста Клин священник Олексій Воробйов. Отця Олексія Никонова разом з отцем Олексієм Воробйовим заарештували 26 вересня 1924 року за звинуваченням у тому, що вони «без дозволу місцевої влади влаштували в церкві міста Клин збори вірян, на яких виголошували агітаційні промови про гоніння радянською владою православ’я».

16 жовтня отець Олексій Никонов був викликаний на допит.

— Скажіть, громадянине Никонов, чи брали Ви участь у нелегальних зборах, влаштованих з ініціативи громадянина Воробйова? — запитав слідчий.

— Зборів таких не було, а священник Воробйов, скликавши священника Успенського, диякона Щедрова і голову церковної ради Єремєєва, оголосив їм і народу, котрий випадково зібрався, що зборів як таких немає, а буде оголошення резолюції єпископа Гавриїла, — відповів батюшка.

— Що змусило Вас поширювати провокаційні чутки про зв’язок ВЦУ з ОДПУ і радянською владою?

— Таких чуток я не поширював.

До винесення вироку отець Олексій перебував у Бутирській в’язниці в Москві. Оскільки провину священників слідство довести не могло, їх тримали декілька місяців у в’язниці не допитуючи. 27 лютого 1925 року Особлива нарада при Колегії ОДПУ засудила священника Олексія Никонова на висилку до Наримського краю на два роки.

Після відбуття строку заслання отцю Олексію було три роки заборонено проживати в шести великих областях країни. Він оселився в селі Спас-Дощатий Зарайського району Московської області і став служити тут у Преображенському храмі. Священник намагався суворо виконувати богослужбовий устав, в усьому являючи себе відданим пастирем Церкви Христової.

У лютому 1930 року отець Олексій був заарештований за звинуваченням в антирадянській діяльності і ув’язнений в Зарайському адміністративному відділі. На підставі показань свідків було складено обвинувальний висновок, у якому провину священника було сформульовано так: «…У 1927 році, отримавши посаду в церкві при селі Спас-Дощатий, знову проводив контрреволюційну агітацію серед населення шляхом частих виступів з проповідями, у яких переконував вірян, що релігія жива й непереможна та існуватиме до кінця віку, незважаючи на гоніння з боку влади і безбожників-комуністів. До приїзду Никонова в село церква свого обличчя не мала, служба відбувалася тільки у свята, віряни майже не ходили. З приїздом же Никонова церква пожвавилася, богослужіння звершувалося щодня вранці і ввечері з тривалістю 4–7 годин, а також часті проголошення проповідей приваблювали багато вірян, і особливо жінок, не лише старих, а й молодих. Никонову вдалося організувати хор, куди входили переважно жінки і діти неповнолітніх років. Окрім заклику вірян до захисту релігії, Никонов намагався залякувати вірян і такими моментами: “Аборти робити — великий гріх. Радянська влада дозволяє вбивати дітей, чого ніколи не було, це роблять тільки безбожники-більшовики. Громадянські шлюб і похорон — це тимчасова стихія, прийде час, буря вщухне, православна віра буде на своїй висоті”… В одній із проповідей наприкінці 1929 року закликав вірян допомогти йому у сплаті податку, ходив сам по домівках своєї парафії, збирав гроші і поширював контрреволюційні чутки».

Прокурор Коломенського округу, якому справу надіслали на затвердження, повернув її. Він постановив, що «підстав для притягнення священника Никонова до відповідальності зібрано недостатньо, оскільки показання свідків… не можуть слугувати підставою для притягнення до відповідальності за статтею 58/10, а тому вважав би за потрібне: провадження у справі припинити і Никонова з-під варти відпустити».

Старший уповноважений Коломенського окружного відділу ОДПУ Чесноков, зважаючи на ухвалений прокурором висновок про припинення справи, вирішив направити її на розгляд трійки ОДПУ. 30 квітня 1930 року на засіданні трійки було ухвалено рішення зарахувати отцю Олексію як покарання строк попереднього ув’язнення і з-під варти звільнити. Після звільнення отець Олексій продовжував служити в Преображенському храмі.

З серпня до листопада 1936 року Московським управлінням НКВС було заарештовано декілька священників і мирян. Серед них був і отець Олексій, якого заарештували 25 вересня 1936 року. Влада звинуватила його в тому, що він «серед населення проводить контрреволюційну агітацію проти чинного ладу радянської влади. У проповідях… у церкві серед вірян заявив: юнакам, дівчатам і дітям у нас у країні не дають можливості вільно відвідувати церкву, радянська влада робить гоніння на вірян. Серед духовенства робив заклики до того, щоб усі поводилися мужньо в разі, якщо доведеться постраждати за віру».

26 вересня отець Олексій був допитаний у Зарайську. Через деякий час його перевели до Бутирської в’язниці в Москві. 9 грудня його допитав слідчий Булижніков.

— Хто із попів брав участь в обговоренні доповнень до проєкту нової конституції?

— В обговоренні доповнень до проєкту нової конституції брали участь священники Іван Смирнов, Петро Соловйов і я, Никонов.

— Хто є автором контрреволюційного рукопису «Доповнення до проєкту нової конституції”?

— Автором рукопису є я. Написав я його за своїм власним переконанням.

— Викладіть зміст Вашого рукопису «Доповнення до проєкту нової конституції».

— Я у своєму рукописі як доповнення до проєкту нової конституції висував питання про зміну статті 124, згідно з котрою зберігається свобода антирелігійної пропаганди за всіма громадянами. Я пропонував статтю 124 доповнити в тому смислі, щоб нам, служителям культу, за новою конституцією було надано повну свободу релігійної пропаганди, як у церкві, так і поза нею. Влаштування релігійних бесід у будинках і громадських місцях, релігійна пропаганда за всіма громадянами в громадських місцях і в домівках вірян також мають бути підтверджені новою конституцією. Висував я й інші питання: про пожвавлення церковної діяльності, про огородження церковного життя від адміністративного втручання місцевих сільрад і райрад, зосередивши все це в руках верховної влади. Це все я хотів зробити через Синод легальним порядком.

— Чи визнаєте Ви себе винним у висунутому обвинуваченні?

— Винним себе у висунутому мені обвинуваченні не визнаю.

20 січня 1937 року Особлива Нарада при НКВС засудила отця Олексія на ув’язнення у виправно-трудовий табір строком на п’ять років.

Священника Олексія Никонова відправили етапом до Північного залізничного виправно-трудового табору. Перебуваючи в ув’язненні, він помер 29 жовтня 1938 року. Тіло отця Олексія було поховано на відведеному кладовищі селища Килтово Княжпогостського району Комі області.