Священномученики Олексій Кузнецов і Петро Дьяконов, пресвітери

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 18-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Олексій Кузнецов народився в 1873 році. Закінчивши учительську семінарію, він спочатку займався викладацькою діяльністю в народному училищі села Горбуновського Камишловського повіту. У лютому 1898 року Олексій був висвячений в сан диякона єпископом Єкатеринбурзьким і Ірбітським Христофором та направлений для служіння до Вийсько-Миколаївського собору Нижньо-Тагільського заводу (адміністративної одиниці).

Під час служіння у Вийсько-Миколаївському храмі отець Олексій викладав у його церковно-парафіяльній школі. У звіті Єкатеринбурзького єпархіального наглядача про стан церковних шкіл єпархії за 1900–1901 навчальний рік цю школу відзначено серед найкращих за успішністю викладання в ній. Водночас ім’я диякона Олексія Кузнєцова значилося у списку вчителів, які вирізнялися “особливою відданістю шкільництву, а також досвідченістю і найуспішнішою діяльністю”.

У вересні 1909 року архієпископ Єкатеринбурзький і Ірбітський Володимир удостоїв отця Олексія висвячення в священницький сан з призначенням для служіння на друге священицьке місце до Іоанно-Богословської церкви Верхньо-Салдинського заводу. Відтоді і до своєї мученицької кончини отець Олексій звершував служіння в цьому храмі, настоятелем якого був інший майбутній священномученик, отець Петро Дьяконов.

Священномученик Петро Дьяконов народився 13 січня 1866 року в селі Полозовському Сарапульського повіту В’ятської губернії в сім’ї псаломщика Феодора. У тринадцять років Петро вступив до Пермської духовної семінарії, провчився в ній три роки і згодом став півчим Пермського архієрейського хору. Завдяки неабияким музичним здібностям Петра все його подальше життя було так чи інакше пов’язане з церковним співом.

У сімнадцять років Петро був посвячений в стихар. Три роки потому єпископ Пермський Єфрем призначив його псаломщиком до пермського Спасо-Преображенського кафедрального собору. Але невдовзі, у червні 1887 року, Петро Федорович переїхав до Єкатеринбурга і вступив псаломщиком до місцевого храму на честь Вознесіння Господнього. Тоді ж він одружився з дівицею Ольгою. У їхній сім’ї згодом народилися декілька дітей.

1 жовтня того самого року єпископ Єкатеринбурзький і Ірбітський Нафанаїл висвятив Петра на диякона. Через рік владика Полікарп, наступник владики Нафанаїла, перевів його до Єкатерининського собору.

Під час служіння в цьому соборі, 15 травня 1891 року, отець Петро був рукопокладений на священника з залишенням на попередній дияконській посаді. Незабаром до його обов’язків додалося викладання співу в Єкатерининській церковно-парафіяльній школі. Він також керував церковним хором.

У вересні 1909 року отець Петро був призначений настоятелем Іоанно-Богословського храму у Верхньо-Салдинському заводі Верхотурського повіту, де служив з 1902 року. Невдовзі він був нагороджений камилавкою.

Настав 1917 рік. Приблизно за місяць після встановлення в Петрограді радянської влади у Верхньо-Салдинському заводі було створено Раду робітничих, селянських і солдатських депутатів. Невдовзі було засновано також Соціалістичну спілку робітничої молоді і Спілку учнівської молоді. На самому початку 1918 року було націоналізовано металургійний завод.

З болем у серці дивилися отець Олексій і отець Петро на зміни, що відбувалися. Бачачи відступ багатьох своїх парафіян, зокрема молоді, від Святої Церкви, не могли не підносити вони молитов перед престолом Господнім за заблукалих односельців.

Боїв у Верхньо-Салдинському і Нижньо-Салдинському заводах не було. Проте через ці селища, особливо через Нижньо-Салдинський завод, у великій кількості проходили червоні війська, які відступали. Наприкінці вересня проходив через неї і Перший Селянський комуністичний полк. У цей час на околиці, поблизу тупикової залізничної станції, червоними було розстріляно безліч заручників, зокрема священнослужителів і церковнослужителів. Тіла вбитих закопували там само.

1 жовтня 1918 року недалеко від станції Нижня Салда прийняли мученицьку кончину від рук червоноармійців і верхньосалдинські священники, отець Олексій Кузнецов і отець Петро Дьяконов. За спогадами сучасників, жорстокість червоних була жахливою. Коли після їхнього відступу на це місце прийшли жителі, то побачили страшну картину: відрубані голови, понівечені тіла, кругом кров, перемішана із землею…

9 жовтня, у день преставлення святого Іоанна Богослова, священномученики разом з іншими вбитими за віру були відспівані та віддані християнському похованню. Останки отця Олексія поховали у церковній огорожі, а останки отця Петра поховали на парафіяльному кладовищі.

А вже наступного дня до Нижньо-Салдинського заводу увійшли білі. Більшість жителів зустрічали їх урочисто і радісно, як визволителів. До заводського селища немовби повернувся дореволюційний час: знову було оголошено приватну власність на заводи і землю, відновлено земське самоврядування, всі постанови Рад визнано недійсними. Почала свою роботу слідча комісія, яка збирала відомості про червоний терор. На місці поховання жертв більшовиків, біля станції Нижня Салда, встановили поклонний дерев’яний хрест.

У 2002 році священномученики Олексій Кузнецов і Петро Дьяконов були прославлені в Соборі новомучеників і сповідників Церкви Руської.