Священномученик Олександр Малиновський, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих
Священномученик Олександр Малиновський народився 12 квітня 1892 року в місті Петровську Саратовської губернії в сім’ї священника Іоанна Малиновського. Дід його також був священнослужителем. Олександр здобув освіту в міському двокласному училищі, а після переїзду сім’ї до міста Вольська продовжив навчання в духовному училищі. Після його закінчення він вступив до Пермської духовної семінарії.
У цей час він познайомився з дочкою священника Димитрія Олександровича Затопляєва Вірою і вони одружилися. В отця Олександра і матінки Віри народилося два сини: Михайло і Валеріан.
1913 року Олександр Іванович закінчив Семінарію за першим розрядом і був висвячений в сан священника. Указом Преосвященного Палладія, єпископа Пермського і Солікамського, він був призначений для служіння до Спасо-Преображенської церкви села Гамово Пермського повіту. Разом з виконанням своїх пастирських обов’язків батюшка став завідувати Гамовською і Костаревською церковно-парафіяльними школами, одночасно викладаючи в школі села Гамово Закон Божий. У 1915 році він був також законовчителем в Осенцовському земському народному училищі Верхньо-Муллінської парафії.
Ставши головою церковно-парафіяльної піклуальної установи та товариства «Тверезість», отець Олександр розпочав діяльну боротьбу з поширеною в селі недугою — пияцтвом. За свою діяльність на цьому терені він був нагороджений в 1914 році набедреником.
У роки Першої світової війни молодий старанний священик намагався допомагати фронту грошовими коштами. «Вельми дбайливий у вишукуванні коштів і зборі пожертвувань на військові потреби», — ішлося в його послужному списку за 1915 рік. Його труди не залишилися непоміченими священноначаллям: 1915 року до Дня Святої Пасхи «за парафіяльний благоустрій» він отримав ще одну нагороду — скуфію, а 1916 року удостоївся архіпастирського благословення.
Отець Олександр мав вельми представницьку зовнішність: високий на зріст, міцної статури, зі шляхетними рисами обличчя і пишним кучерявим волоссям, що обрамляло високе чоло. Будучи гарним проповідником, він наставляв і підтримував у той важкий передреволюційний час не лише парафіян свого храму, а й жителів Пермі, нерідко виголошуючи проповіді в каплиці святителя Стефана.
У вересні 1916 року отець Олександр вступив до Казанської духовної академії. 1917 року, за власним проханням, його перевели для служіння до Введенської церкви села Верх-Суксунське Красноуфимського повіту. Тут його і застали революційні події.
Влітку 1918 року в Красноуфимському повіті почалися масові селянські заворушення, що охопили безліч волостей. Це був тривожний, страшний час для отця Олександра Малиновського: бої точилися майже біля самого Верх-Суксунського, де він тоді служив.
Після придушення повстань по всьому Красноуфимському повіту пройшли розправи. Проте отець Олександр, двадцятишестирічний священник, і в той складний час продовжував безбоязно проповідувати в храмі. Збереглися записи уривків однієї з його проповідей, у якій він закликав не допускати розграбування церкви більшовиками. «Миряни, — казав отець Олександр з амвона, — чи знаєте ви, що робиться зараз у Петрограді та Москві? Там більшовики в церквах і соборах ставлять коней, вчиняють наругу над вірою православною. Православні! Не допустімо наруги над нашою святинею, постоймо за віру православну. Скоро знову почнеться війна, знову затріщать кулемети, загримлять гармати, не допустімо блюзнірства над православною вірою!»
За доносом двох волосних міліціонерів, які чули його проповіді про безчинства більшовиків, отець Олександр був заарештований. Сталося це за таких обставин. Із Красноуфимська до села Верх-Суксунське було направлено загін червоноармійців. Віряни, ще здалеку помітивши їх, вдарили в набат. Отець Олександр перебував у той час у церкві; його закрили, повісивши зовні на дверях замок. Під’їхавши до храму, командир загону ледве пробрався крізь натовп до церковних дверей, зламав замок і увійшов всередину, розштовхуючи парафіян, які кинулися за ним. Отець Олександр стояв у вівтарі з хрестом у руках, підносячи востаннє молитви перед престолом Божим. Благословивши свою паству, він пішов до виходу…
Парафіяни заповнили всю площу, не даючи червоноармійцям пройти і не відпускаючи батюшку. Але прикладами гвинтівок натовп відтіснили, а отця Олександра посадили на підводу і повезли до Красноуфимська. За спогадами очевидців, багато хто із парафіян ще довго біг за підводами, що віддалялися.
Отця Олександра повезли до Красноуфимської повітової в’язниці. Дорогою червоноармійці заарештували в міському храмі отця Льва Єршова. У в’язниці їх помістили до однієї камери.
У ніч на 2 вересня священники були пов’язані один з одним колючим дротом і, за свідченням їхнього співкамерника, розстріляні «за містом у так званому Холодному логу».
Невдовзі після цих подій до Красноуфимська вступили частини Білої армії. Тіла двох вбитих ієреїв та інших жертв червоного терору було виявлено в лісі, за Інокентіївським міським кладовищем. 24 вересня безвинні страждальці були з честю відспівані у Свято-Троїцькому соборі Красноуфимська і поховані в церковній огорожі собору, поруч з могилою протоієрея Олексія Будріна, який також прийняв мученицьку кончину від рук червоних.
1935 року Свято-Троїцький собор закрили, могили загиблих священнослужителів зрівняли із землею, а пізніше на їхньому місці влаштували автодром.
У 2000 році ієрей Олександр Малиновський був прославлений у Соборі новомучеників та сповідників Церкви Руської від Пермської єпархії, а 21 липня 2002 року, в день Казанської ікони Божої Матері, після святкової Божественної літургії та хресного ходу було знайдено чесні мощі священномучеників.
5 грудня 2002 року мощі отця Льва й отця Олександра було перенесено для поклоніння до Свято-Троїцького собору міста Красноуфимська.