...

Священномученик Олександр Левитський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 26-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю перед 26 серпня — Собор Московських святих (перехідне) / місяця листопада на 27-й день — Собор новомучеників і сповідників Радонезьких

Священномученик Олександр народився 1876 року в Москві в сім’ї священника Михаїла Івановича Левитського. Закінчивши 1900 року Московську духовну академію, Олександр Левитський був призначений викладачем громадянської історії та словесності в Маріїнському єпархіальному училищі, а також російської мови та словесності у Філаретівському жіночому училищі в Москві. 12 березня 1904 року Олександра Михайловича було призначено на місце священника до Троїцької, що в Троїцькій слободі, церкви.

Отець Олександр був завідувачем церковнопарафіяльної школи при Троїцькій церкві і викладачем Закону Божого. З 1905 року до цих послухів додалося викладання Закону Божого у жіночій гімназії, а з 1906 року він викладав Закон Божий і в чоловічій гімназії. У 1911 році отець Олександр був призначений членом парафіяльної ради Троїцької церкви.

1917 року отець Олександр був нагороджений наперсним хрестом, а 1921 року був возведений в сан протоієрея.

Навесні 1923 року в Троїцький храм було призначено нового настоятеля, який визнав обновленців. До нього приєдналися інші священники, які служили в храмі, і отець Олександр змушений був покинути храм. Однак заради пастви він все ж таки вирішив на деякий час залишитися. Не бажаючи підкорятися й визнавати живоцерковників, отець Олександр потрапив у складне духовно і небезпечне практично становище через ті неприємності, які йому могли принести обновленці.

30 червня 1923 року отець Олександр подав настоятелеві храму заяву, в якій написав, що не має нічого спільного з новоствореною обновленською громадою. З 1 липня він припинив своє служіння у Троїцькому храмі, а вже 6 липня 1923 року його було заарештовано і ув’язнено до Бутирської в’язниці.

Отця Олександра звинувачували в антирадянській агітації. Також було висунуто звинувачення в тому, що він став ініціатором парафіяльних зборів, головою яких обновленці хотіли мати Красницького, але парафіяни Троїцького храму були налаштовані категорично проти і Красницькому довелося піти.

18 вересня 1923 року слідчий, який вів справу отця Олександра, склав висновок: «Через відсутність достатніх доказів, які можуть підтвердити факт його злочинності… за підозрою у виголошенні провокаційних промов і контрреволюційних діяннях на ґрунті нібито релігійних переслідувань на Церкву, слідством підтвердити його винуватість не вдалося». 22 вересня Колегія ОДПУ ухвалила звільнити протоієрея Олександра з-під варти.

У 1924 році отець Олександр був призначений служити до Скорбященського храму при Катерининській лікарні. Тут він прослужив до 1926 року, коли був переведений до Преображенської церкви в Спаському в Москві. Згодом він був призначений до Знаменської церкви в селі Ховрино Красногорського району Московської області. У цьому храмі він служив до свого арешту під час масових гонінь наприкінці тридцятих років.

10 вересня 1937 року протоієрей Олександр був заарештований і ув’язнений до Бутирської в’язниці в Москві. На допиті слідчий запитав його, які він веде розмови, коли в його будинку збираються його знайомі.

Слідчі викликали на допит двох свідків, сусідів священника по будинку. Вони показали, що подружжя Левитських висловлює протидію заходам політичного та культурного характеру, вічно вони закриті, якась конспірація. До них ходять особи духовного звання, і про що ці наради, про що там кажуть, наводить завжди на підозри. Левитські дуже злобно налаштовані проти дітей-піонерів, не дозволяють їм грати на подвір’ї вдома, збиратися групами, забороняють мати в будинку радіо, співати пісні.

8 жовтня 1937 року трійка НКВС засудила отця Олександра на розстріл. Протоієрей Олександр Левитський був розстріляний наступного дня, 9 жовтня 1937 року, і похований у спільній невідомій могилі на полігоні Бутово під Москвою.