Священномученик Олександр Колоколов, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця грудня на 16-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Священномученик Олександр Колоколов народився 7 березня 1880 року в селі Нікольське-Невєр’єво. Він закінчив Тверську духовну семінарію і 1913 року був висвячений в сан священника до Микільської церкви рідного села.
З цим селом і храмом було пов’язане все його життя. Він знав усіх своїх парафіян, нарівні з селянами мав достатнє селянське господарство і у своєму матеріальному становищі не залежав від їхніх пожертвувань. З 1914 року священник був дійсним членом тверського єпархіального Православного місіонерського товариства. 1928 року за ревне бездоганне служіння Святій Православній Церкві він був нагороджений наперсним хрестом.
Гоніння на Православну Церкву, що відновилися наприкінці двадцятих років, не минули й отця Олександра. 1929 року, скориставшись тим, що він був не лише священником, а й лікарем-гомеопатом, влада оштрафувала його за лікарську практику на тисячу рублів. Через рік його було заарештовано за несплату податків і засуджено на один рік ув’язнення до виправно-трудового табору і три роки заслання.
1933 року, коли отець Олександр повернувся із заслання, святий архієпископ Фадей (Успенський) призначив його настоятелем храму в рідному селі. Тоді ж владика Фадей возвів отця Олександра в сан протоієрея.
У січні 1937 року влада знову заарештувала священника. Його спробувати звинуватити в тому, що він нібито хрестив дитину в такій гарячій воді, що обварив її окропом. Суд засудив священника на три роки ув’язнення у виправно-трудовому таборі. Проте звинувачення було таким безглуздим, що справу довелося припинити, і отця Олександра було звільнено.
Для своїх парафіян отець Олександр був взірцем православного пастиря. Він бажав сповідництва, прагнув Царства Божого, не боявся і самої мученицької кончини.
20 грудня 1937 року співробітники НКВС заарештували отця Олександра. Він був ув’язнений в місті Кашині. Слідчі стали викликати чергових свідків.
Ревний і безстрашний священник зацікавив начальника Горицького управління НКВС. Він прийшов сам допитати його.
— Вам вкотре наводяться факти Вашої антирадянської діяльності. Чи визнаєте себе в них винним?
— Винним я себе перед радянською владою не визнаю. Я все своє життя присвятив служінню Богу і Йому служив і служитиму, чи буду на волі або в ув’язненні. Як служитель Бога, я повинен дбати про людські душі, про їхнє спасіння і підготовку до Другого Пришестя. Я був зобов’язаний вести і вів відповідну релігійну проповідь. За своїми переконаннями я не міг визнавати чинну владу рад, але їй повинен був підкорятися, оскільки вона попущена Богом… Влада чинна проводить безбожжя, вона разом з партією комуністів ліквідує і вбиває віру в Бога. Це влада темних сил, сатани. З такою владою я повинен був боротися за свою паству всіма силами, що й робив у міру сили. Від цього я відмовитися не можу за жодних умов. Представники влади на землі зараз — слуги «темних сил». Ось чому визнати себе винним перед такою владою не можу.
27 грудня Трійка НКВС засудила священника на розстріл. Протоієрей Олександр Колоколов був розстріляний через день після вироку, 29 грудня 1937 року.