Священномученик Неофіт Любимов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця жовтня на 17-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця травня на 21-й день — Собор Симбірських святих / жовтня на 27-й день — Собор святих Київської духовної академії

Священномученик Неофіт Порфирійович Любимов народився 1846 року в селі Табори Самарської губернії. Він закінчив Київську духовну академію, після чого працював вчителем. Потім він був рукопокладений на священника до церкви Введення у храм Пресвятої Богородиці Симбірського єпархіального жіночого училища.

Будучи ревним і вибагливим духовним наставником та обдарованим педагогом, отець Неофіт прагнув виховати благоговійних і вірних чад Святої Церкви. Свою педагогічну діяльність він будував на тій православно-просвітницькій традиції, яка бере початок у святоотцівському досвіді. Слідом за великими церковними наставниками отець Неофіт говорив про невіддільність освіти від виховання.

1902 або 1903 року отець Неофіт був призначений настоятелем церкви Воскресіння Словущого на Ваганьковському кладовищі в Москві. У 1906 році він був возведений в сан протоієрея.

Тридцять три роки життя протоієрей Неофіт присвятив священницькому служінню. Він ніс його з усвідомленням великої відповідальності, покладеної на нього Богом.

Ревний проповідник та захисник православ’я, він заснував власне місіонерське видавництво. У ньому видавалися праці архієпископа Антонія (Храповицького) проти пашковців, праці Миколи Юрійовича Варжанського проти різного виду сектантства, праці самого протоієрея Неофіта. У 1914 році другим, доповненим виданням вийшли проповідницькі праці протоієрея Неофіта. Підставою для перевидання стали високі відгуки православних людей про його проповіді.

Останнім місцем служіння отця Неофіта стала церква святителя Спиридона на Козиному болоті в Москві, настоятелем якої він був декілька років.

21 липня 1918 року протоієрей Неофіт, на пропозицію Олександра Дмитровича Самаріна, відслужив у храмі панахиду за «убитим новопреставленим колишнім царем Миколаєм». Увечері того ж дня співробітники Всеросійської надзвичайної комісії (ВЧК) заарештували священника. Протоієрей Неофіт був звинувачений в «агітації проти радянської влади», в тому, що «служив панахиду за “помазаником Божим” Миколаєм Романовим».

17 вересня 1918 року Президія Колегії відділу з боротьби з контрреволюцією в складі трьох чоловік засудила протоієрея Неофіта на розстріл — і його розстріляли. Тіло священномученика Неофіта було поховано на Калитниківському кладовищі в могилі, яка нині стала безвісною.