Священномученик Мирон Ржепик, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 30-й день — Собор святих Таврійської духовної семінарії / серпня на 12-й день — Собор святих Житомирської землі / у неділю перед 18 серпня або 18 серпня — Собор Кемеровських святих (перехідне) / у неділю після 7 вересня — Собор Алтайських святих (перехідне) / місяця жовтня на 10-й день — Собор Волинських святих

Священномученик Мирон народився в чеській благочестивій католицькій сім’ї Іоанна і Марії Ржепиків 21 квітня 1885 року в селі Кучкарівка Луцького повіту Волинської губернії. 2 травня 1885 року його охрестили в Луцькому кафедральному римо-католицькому костелі з ім’ям Мирослав. 1887 року вся сім’я Ржепіків приєдналася до Православ’я в тому самому місті, а Мирослава нарекли ім’ям Мирон на честь священномученика Мирона Кизицького.

У 1900 році Мирон закінчив Клеванське духовне училище і вступив до Волинської духовної семінарії. Він закінчив її у 1906 році за першим розрядом і був удостоєний звання дійсного студента. З 1906 до 1910 року Мирон був студентом Московської духовної академії, яку закінчив зі ступенем кандидата богослов’я. 7 вересня 1910 року його направили як викладача до Таврійської духовної семінарії.

Одружившись, Мирон Іванович 7 жовтня 1912 року прийняв сан священника і був призначений законовчителем Лубенської навчальної семінарії Полтавської губернії. 2 вересня 1915 року його перевели до Кашинської духовної семінарії Тверської губернії як викладача Святого Письма і тимчасового виконувача обов’язків інспектора.

Після Жовтневого перевороту 1917 року всі духовні установи радянською владою були закриті. У 1918 році Кашинська духовна семінарія була перетворена на школу другого ступеня. Отець Мирон став викладати в ній іноземні мови та креслення.

У квітні 1926 року священник переїхав до міста Сергієв, нині Сергієв Посад, і був призначений настоятелем П’ятницького храму на місце померлого настоятеля протоієрея Євгенія Олександровича Воронцова. Невдовзі отець Мирон був возведений в сан протоієрея.

Після закриття в 1928 році П’ятницького храму батюшка перейшов служити у храм святих апостолів Петра і Павла (Воскресенський). 5 квітня 1930 року його заарештували у складі шістдесяти священнослужителів і мирян Московської області та ув’язнили в Бутирській в’язниці. 15 травня наступного року протоієрею Мирону висунули обвинувачення в тому, що він «був членом Загорської філії контрреволюційної організації “Істинні християни”, брав участь у нелегальних зборах у вівтарі церкви і займався монархічною антирадянською агітацією…»

20 травня 1931 року трійка при Повноважному представництві ОДПУ у Московській області винесла свій вирок: десять років виправно-трудових таборів з відбуванням у Сибірському таборі. Шість років ув’язнення, під час яких йому довелося працювати і на лісоповалі, і креслярем, і діловодом, були непомірно важкими як духовно, так і тілесно.

З 1934 року отець Мирон перебував у Чистюньзькому окремому табірному пункті Кемеровської області та жив у бараку з архієпископом Ювеналієм (Масловським) і десятком інших священнослужителів. Тут протоієрея Мирона застала нова хвиля гонінь на Церкву 1937 року, яка не пощадила і тих, хто вже мав значні строки ув’язнення.

2 серпня у всіх ув’язнених священнослужителів було проведено обшук. У протоієрея Мирона вилучили: «антимінс з хусткою, Євангеліє, молитовник, служебник, дерев’яний хрест, вічний календар (пасхалія — ред.)». Незабаром співробітники секретного відділу НКВС стали викликати на допити старост бараків. Знайшлися лжесвідки з-поміж кримінальників і тих, хто сидів за побутові злочини. Вони донесли, що священники влаштовують богослужіння в бараку вечорами, а також протидіють культурно-виховній роботі в табірному пункті.

18 серпня 1937 року отцю Мирону висунули нове обвинувачення, що, перебуваючи в таборі, він систематично проводив «антирадянську роботу і займався використанням релігійних забобонів серед в’язнів і вільнонайманих». На всіх допитах він тримався стійко, з гідністю, нікого не видав, провину свою заперечував, хоча й визнав, що служив Богу і в таборі.

7 вересня за вироком трійки при НКВС СРСР у Західно-Сибірському краї протоієрей Мирон був засуджений на найвищу міру покарання — розстріл. 13 вересня 1937 року його розстріляли разом з іншими священниками. Він був похований у загальній безвісній могилі Західно-Сибірського краю.

У 2006 році священномученик Мирон Ржепик був прославлений в лику святих.