Священномученик Миколай Заварін, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 6-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай Кельсійович Заварін народився 4 травня 1878 року в селі Кичмензьке Містечко Нікольського повіту Вологодської губернії в сім’ї священника. У 1892 році він вступив до Нікольського духовного училища, яке залишив у 1895 році через хворобу.

У 1897 році, склавши іспит на звання вчителя церковнопарафіяльних шкіл, Миколай вступив учителем до Верхомоломської Спаської церковнопарафіяльної школи Нікольського повіту Вологодської губернії. У серпні 1900 року його було призначено виконувачем обов’язків псаломщика Микільської церкви села Вятсько-Нікольське того самого повіту. Одночасно псаломщик Миколай Заварін перебував на посаді вчителя в низці інших шкіл. У 1913 році він був посвячений в стихар, а в 1916 році був рукопокладений на диякона до тієї самої Микільської церкви.

25 квітня 1926 року, у розпал гонінь на Церкву, отець Миколай був висвячений на священника і призначений служити до Володимирської церкви села Піксур.

У 1931 році Даровський народний суд засудив його на один рік позбавлення волі за несплату недоїмки, але за клопотанням його доньки Надії 27 лютого 1932 року він був виправданий президією Нижньогородського крайового суду. Після звільнення із в’язниці отець Миколай служив у Трифоновській церкві села Березово Юр’янського району.

Невдовзі, у листопаді 1932 року, його знову заарештували за «антирадянську діяльність» і засудили на п’ять років позбавлення волі. У 1933 році священник був звільнений достроково, після чого повернувся до села Піксур.

У вересні 1935 року активісти Варженської сільської ради ухвалили рішення про закриття Володимирської церкви села Піксур, нібито на підставі рішення більшості виборців, які живуть на території парафії. Храм був засипаний зерном. З благословення отця Миколая парафіяни на чолі з його дочкою звернулися до Москви з клопотанням про відкриття храму. У грудні 1935 року даровському прокурору було вручено припис Всеросійського центрального виконавчого комітету очистити храм від вівса в триденний строк. З боку сільської ради було ще кілька спроб закрити храм під різними приводами, але щоразу вірянам вдавалося відстояти свій храм.

16 лютого 1937 року отця Миколая та його доньку Надію було заарештовано. Священника звинуватили в тому, що «будучи організатором контрреволюційної групи серед людей, які близько стоять до церкви, він проводив антирадянську агітацію, закликав жінок об’єднатися навколо церкви й вести боротьбу з радянською владою, поширював чутки про падіння радянської влади і розправу над боговідступниками, агітував про неправильну політику радянської влади, котра призводить до голоду, роз’яснював правильність боротьби троцькистів».

Під час арешту та обшуку отець Миколай на запитання про зброю сказав: моя зброя — Євангеліє і релігія, ними я і воюю. На слідстві священник не визнав своєї провини, а на запитання слідчого про «контрреволюційну діяльність» відповів: «Оскільки я служив у церкві, я прагнув підтримувати віру серед населення, відстоювати церкву, щоб її не закривали, але з антирадянською агітацією ніколи не виступав». Він не назвав жодних імен, нікого не звинувачував, зокрема і своїх лжесвідків з-поміж причту.

Священномученик Миколай був розстріляний 19 серпня 1937 року.