Священномученик Миколай Удінцев, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 25-й день /у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Миколай Удінцев народився 4 квітня 1862 року в сім’ї отця Олександра, священника села Скородумське Ірбітського повіту. Миколай навчався в Пермській духовній семінарії, але за власним проханням був звільнений із неї, коли переходив до п’ятого класу.

Після цього Миколай Олександрович обійняв посаду вчителя народних шкіл в Ірбітському повіті й до 1890 року викладав спочатку в школах сіл Крутихинське, Голубковське й Верх-Ніцінське і селища Ірбітський завод, а потім викладав у народному училищі села Голубковське. У цей час він одружився з донькою диякона села Ніцінське Ірбітського повіту Антоніною Михайлівною Ласіною, і 1890 року у них народився первісток Олександр, а ще через два роки народився син Дмитро.

На підставі указу Преосвященного Афанасія, єпископа Єкатеринбурзького і Ірбітського, 15 листопада 1892 року Миколай Олександрович був висвячений на диякона. Його призначили служити до церкви на честь Трьох святителів Нижньо-Туринського заводу Верхотурського повіту. У послужному списку отця Миколая зазначено: «поведінки дуже хорошої».

У 1894 році отець Миколай удостоївся висвячення в сан священника і був направлений на служіння до Петропавлівської церкви села Петропавлівське Верхотурського повіту. Невдовзі його перевели до Воскресенської церкви села Верх-Ніцінське Ірбітського повіту.

Під час служіння там отець Миколай викладав у церковно-парафіяльній школі села Ігнатьєве Верх-Ніцинської парафії. Викладання проходило так успішно, що за «старанне виконання церковно-шкільних обов’язків» батюшка на Великдень 1902 року був нагороджений набедреником.

Отець Миколай був членом братства святого Симеона, а також членом-співробітником Імператорського Православного Палестинського Товариства у Єкатеринбурзькому комітеті. За жваву пастирську, викладацьку та громадську діяльність священник був нагороджений до свята Великодня 1905 року скуфією.

Влітку 1907 року, після тринадцяти років служіння в селі Верх-Ніцінське, отець Миколай з сім’єю був переведений до села Петропавлівське Верхотурського повіту, а за місяць був направлений до Нижньо-Синячихинського заводу того самого повіту. Одразу після цього його призначили понадштатним священником до села Костинське Ірбітського повіту для служіння в приписній Михайло-Архангельській церкві села Клевакине.

Через кілька місяців село Клевакине відокремилося в самостійну парафію і стало відтоді селом Клевакинським. У січні 1908 року батюшку було призначено до Михайло-Архангельської церкви штатним священником. Тут він прослужив сім років.

На відстані версти від села розташовувалося невелике село Верхнє Бутакове, де діяла школа грамоти для хлопчиків і дівчаток. Отець Миколай став викладати в ній Закон Божий.

У липні 1915 року батюшку перевели для служіння до Вознесенської церкви села Коптеловське Верхотурського повіту.

Насильницька мобілізація до частин Червоної армії, а також грабунок селян, який вчиняли продовольчі загони, спричинили по всьому Уралу численні селянські повстання. Усі ці хвилювання влада розцінювала як «бунти куркулів-контрреволюціонерів» і придушувала безжально й з особливою жорстокістю.

Жителі села Коптеловське були одними із тих, хто навідріз відмовився вступати до лав Червоної армії. В агітації проти мобілізації був запідозрений місцевий священник, отець Миколай Удінцев.

Після того як поруч з Коптеловським з’явилася перша розвідка військ Народної армії, становище червоних стало особливо напруженим. Відчуваючи, що незабаром їм доведеться залишити село, вони вирішили розправитися з отцем Миколаєм, до якого й раніше ставилися вороже.

Священник прийняв мученицьку смерть біля престолу Господнього: озвірілі червоноармійці підняли його на багнети просто у вівтарі Вознесенського храму. Сталося це 25 липня / 7 серпня 1918 року.

У 2002 році священномученик Миколай Удінцев був прославлений в лику святих.