Священномученик Миколай Іскровський, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 19-й день / серпня на 31-й день — Собор новомучеників і сповідників Катеринославських

Священномученик Миколай Іскровський служив дияконом в Ісаакіївському кафедральному соборі міста Санкт-Петербурга. Пізніше його висвятили на ієрея і направили на служіння до храму Воздвиження Хреста Господнього села Іскрівка, нині в Кіровоградській єпархії.

Зміна міського, влаштованого життя на мирну течію сільських буднів не затьмарила норов молодого священника. Він завжди був життєрадісний, веселий, добрий, дуже любив жарти і примовки. Своїй матушці Анні він з усмішкою говорив: “Не тужи, матушко. Мене вб’ють і тричі ховатимуть, а ти переховуватимешся під двома прізвищами. А ти, Дмитре, сину мій, будеш священником, і буде в тебе велика родина!” Так і сталося. У роки гонінь його матушка переховувалася під двома прізвищами.

Прозорливість святого була даром Божим, який він здобув молитвою і працями. Дівчинці, яка вкрала п’ять рублів у діда, батюшка вказав місце в сараї під дровами, де були заховані гроші. Він погладив її по голівці і мовив: “Твоєму батькові потрібно місяць працювати, щоб заробити ці гроші”. Отець Миколай велів їй повернути вкрадене.

Іншому, у якого вкрали коней, отець Миколай сказав, де шукати пропажу. Третьому він пророкував про майбутнє, повідомляючи, що його розкуркулять, він декілька разів сидітиме у в’язниці, але помре своєю смертю на волі.

Молитовність, турбота про людей завжди вирізняли отця Миколая. Він вичитував біснуватих, лікував хворих, молився про зцілення худоби, звершував необхідні треби. Його молитовні труди здобули йому популярність далеко за межами Єлисаветградської губернії. Із різних місць приїжджали до нього стражденні й ті, хто потребував зцілення.

У своїх проповідях отець Миколай нерідко говорив про прийдешні випробування. Він пророкував про свою смерть: священник буде зірваний, мов квітка, а церква стоятиме непорушною. Іншій церкві, а саме Покровській церкві в Лозуватці, він передрік руйнування і зникнення без сліду.

За свідченням раби Божої послушниці Євфросинії, отець Миколай у вівтарі розмовляв з Самим Господом. Рано вранці, увійшовши до храму, вона почула тільки останні слова святого: “Для тебе, Господи, готовий усе перетерпіти!” Потім, вийшовши із вівтаря, отець Миколай на її запитання, з ким він розмовляв, відповів: “Якщо чула, то нікому не говори, поки я живий. Мене повинні вбити і потім три рази ховати”.

Батюшка попереджав про те, що прийде безбожна влада і разом з нею прийдуть тяжкі випробування.

В останній день свого життя, 2 жовтня 1919 року, священномученик відслужив Літургію, потім відпустив людей по домівках, а сам залишився на дзвіниці. У другій половині дня налетів загін червоних. Вони, б’ючи, стягнули мученика з дзвіниці, волочачи за волосся. Після знущань червоні вивели батюшку на кладовище і розстріляли.

Тіло сповідника виявили жінки, які йшли з поля. Вони прикопали тіло й прикидали його гілками. Потім разом з іншими жінки перепоховали його в іншому місці.

Через рік, у 1920 році, приїхали багато священників, які звершили третє поховання отця Миколая за вівтарем церкви. Свідки цієї події стверджували, що тіло сповідника було нетлінним, ніби його вбили сьогодні.

Мине довгих вісімдесят років, зміняться часи й уряди, а пам’ять про отця Миколая збережеться в серцях православних. До нього невідступно звертатимуться з молитвою всі, хто приходить на могилу і на святе джерело, і відчуватимуть його пастирську турботу й заступництво.

Нині чесні мощі священномученика Миколая спочивають у скляній гробниці Хрестовоздвиженського храму села Іскрівка Кіровоградської області.

Тропарі, кондаки, молитви та величання