Священномученик Миколай Бірюков, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай Бірюков народився 26 лютого 1865 року в сім’ї протодиякона. Він вступив до Пермської духовної семінарії, однак закінчив лише три класи і в 1882 році за власним проханням був звільнений та призначений наглядачем Пермської Олександрівської земської лікарні.

Своє служіння Церкві Миколай Васильович розпочав у 1884 році на посаді псаломщика у Введенській церкві села Красноярське Камишловського повіту. Того ж року він склав іспити в Камишловському земському училищі на звання початкового народного вчителя й відтоді став викладати в різних навчальних закладах Камишловського повіту, поєднуючи цю діяльність зі служінням Церкві.

1889 року Миколай був рукопокладений в сан диякона, а в 1896 році був висвячений на священника. Він служив у низці сіл Єкатеринбурзької єпархії, а також у Спасо-Преображенському соборі міста Шадринська і у Верхно-Уфалейському заводі (адміністративна одиниця). 27 жовтня 1914 року священник був переведений до церкви Каменського Преображенського жіночого монастиря, яка стала останнім місцем його служіння.

Отець Миколай Бірюков був ревним пастирем, вимогливим до себе та інших. Його служіння було наповнене діяльною любов’ю до ближніх, турботою про духовно-моральне виховання своєї пастви. Отця Миколая вважали добрим проповідником, він умів доступно для слухачів пояснити євангельський текст, сказати повчання.

Після революції стійкий побут парафіян став руйнуватися, почалися негаразди, пияцтво, розгули, вбивства і насильства. Батюшка навчав своїх парафіян не піддаватися революційним пристрастям, не відвідувати мітинги, не брати участі в демонстраціях, щоб уникнути спокус, більше молитися й уповати на Бога. Отець Миколай, незважаючи на антирелігійні заборони місцевої влади, звершував усі належні за уставом богослужіння, хресні ходи, відвідував зі святими іконами будинки парафіян.

У 1918–1919 роках на території Камишловського повіту тривала жорстока громадянська війна, відбувалися руйнування храмів, побиття священнослужителів, убивства мирних жителів. Отець Миколай благословив свого сина служити в Білій армії. У проповідях він продовжував закликати парафіян до стійкості у вірі, до порятунку дітей від безбожництва, до зміцнення моральних основ життя. Із доносів на отця Миколая:

«…Прошу звернути особливу увагу на монастирського священника М. Бірюкова, який в особистій бесіді зі мною не погоджується в жодному політичному питанні і бути присутнім на мітингах відмовляється… Про наслідки прошу повідомити Політвідділ 21 дивізії…»

«…Сьогодні мені вдалося почути від громадян Каменського заводу, котрі були на богослужінні, що священник монастиря (як його прізвище, я не знаю) читав проповідь антирадянського характеру, що є неприпустимим. А тому, стоячи на сторожі інтересів трудящих, прошу Ревком вжити проти цього запобіжного заходу…»

10 серпня 1919 року отець Миколай був заарештований органами Надзвичайної комісії (ЧК). Того ж дня в його квартирі було проведено обшук, внаслідок якого було виявлено його особисте листування. Було знайдено лист до сина, який служив у Білій армії. У ще не відправленому листі до сина батюшка писав:

«Вітаю, милий! Як живеш і чи б’єш червонотряпичників, злодіїв і шахраїв? Я чув, ти береш на поруки незнайомих тобі осіб. Побережися, брате! Милосердя — річ хороша і для тебе обов’язкова, але тільки там, де злодіяння злочинця стосується тільки тебе, тобі заподіюють шкоду, але не там, де шкоду заподіюють суспільству, ладу, державі. Пригадай викриття Христа книжникам і фарисеям, яких Він, Всемилосердний, гнівно величає зміями, породженнями єхидни за те, що вони збивали зі шляху істини весь єврейський народ… Він же вживає насильство при вигнанні торговців із храму, знову таки, оберігаючи весь народ… Дай Бог тобі успіху і добробуту. Хай береже тебе Бог!»

На підставі цього листа і двох доносів було ухвалено рішення про притягнення отця Миколая до відповідальності за «погромну антирадянську й антисемітську агітацію». Священника засудили на найвищу міру покарання — розстріл. Вирок було винесено наприкінці серпня або 1–2 вересня 1919 року.

Приводом для звинувачення отця Миколая в антисемітизмі, окрім листа до сина, послужила його проповідь, сказана на євангельські слова: «Бережіться закваски фарисейської та саддукейської» (Мф. 16:6). Після тлумачення і пояснення євангельського тексту отець Миколай додав: «Саддукеї навчали, що немає воскресіння із мертвих. Нині вороги народу говорять на мітингах те саме: немає воскресіння із мертвих, немає раю і пекла, немає Бога».
На завершення батюшка застеріг своїх чад, що не варто відвідувати такі мітинги, аби уникнути спокус.

Коли слідчий на допиті попросив отця Миколая пояснити, кого він має на увазі під ворогами народу, він повідомив таке: «Усіх людей, які йдуть проти Християнської Церкви, я називаю ворогами народу… У своїй проповіді я вказував, що вороги народу не лише іудеї, а всі ті, хто йде проти Християнської Церкви».

Одним зі звинувачень отця Миколая була його відмова під час громадянської війни відспівати червоноармійця. Свою відмову він пояснив так: «Смерть його ніким не засвідчена. Окрім того, я не парафіяльний священник, а монастирський. Таких же осіб я вважаю відлученими від Церкви за ті виступи, блюзнірства, побиття священників, осквернення храмів, що чинили червоноармійці минулого року». Водночас отець Миколай послався на рішення Помісного Собору, який підтримав звернення Патріарха Тихона від 19 січня 1919 року, котрий закликав воювальників до покаяння. Хоча вбитий червоноармієць і належав за народженням до Православної Церкви, але участь у братовбивчій міжусобиці, в оскверненні святинь, у кривавих розправах підводили його під анафематствування Церковного Помісного Собору. Відмовившись відспівати червоноармійця, отець Миколай не порушив жодних канонічних правил.

2 вересня 1919 року отець Миколай був розстріляний.

У серпні 2000 році священномученик Миколай Бірюков був причислений до лику святих.