...

Священномученик Миколай Дворицький, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця листопада на 6-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)

Священномученик Миколай Васильович Дворицький народився 7 травня 1878 року в сім’ї священника. Вступив до Псковської духовної семінарії. На п’ятому курсі за власним проханням він був звільнений зі складу учнів і висвячений в сан диякона. Таке раннє висвячення на той час було досить рідкісним, що свідчить про особливі душевні якості ставленика.

Парафія села Дно, куди був призначений отець Миколай, була численною і дуже жвавою. Сусідство залізниці привносило в життя Дновської парафії як свої переваги, так і недоліки. Місцеві жителі їздили на заробітки у великі міста. Повертаючись додому, вони привозили з собою дух невіри і відвертого матеріалізму, яким усе більше заражався світ.

25 серпня 1911 року отець Миколай залишив Михайлівський храм і Дновську парафію, яка стала йому рідною. Він мав нову ниву, котру будь-який носій дияконського сану вважав би за честь. Владика Арсеній (Стадницький), отримавши призначення на Новгородську кафедру, перевів його до своєї нової єпархії. Отця Миколая було призначено на випробувальний строк протодияконом до Софійського собору. Згодом він був нагороджений подвійним орарем.

У званні диякона отець Миколай прослужив тринадцять років. 15 жовтня 1918 року, у тридцятитрирічному віці, він був висвячений в сан священника.

Після встановлення 1917 року радянської влади почалися жорстокі гоніння на Церкву. Отець Миколай Дворицький пережив усі етапи цих гонінь. Як «служитель релігійного культу» він був позбавлений громадянських прав. Окрім того, священника обклали дуже великими особистими податками. Внаслідок їх несплати все майно сім’ї, рухоме і нерухоме, було вилучено. Коли на слідстві 1937 року знадобилося заповнити графу «майновий стан», там було зазначено: «Із майна не має нічого. Володіє лише домашнім начинням».

Перший арешт отця Миколая стався 1930 року. У матеріалах його слідчої справи міститься обвинувачення «у систематичній антирадянській агітації, у заклику селян у момент громадянської війни в 1918–1919 рр. до боротьби з радянською владою всіма способами». Також його звинувачували в тому, що наприкінці 20-х років, коли в країні проводилися політичні та господарські кампанії, він зірвав збори селян і перешкоджав хлібозаготівлям.

Слідством отця Миколая було віднесено до так званих «тихонівців». Цим поняттям користувалися, коли потрібно було характеризувати «політичну» орієнтацію священника. Органи НКВС кваліфікували «злочин» отця Миколая як діяльність «ворога народу» і засудили його на п’ять років позбавлення волі.

Відбував строк отець Миколай у концентраційному таборі. Повернувся він у рідні краї 1934 року. Церква і парафія в Лукомо, де він служив до арешту, були закриті. Він знайшов собі притулок у черниці Євдокії Карабанової в селі Нінково. Тут, нарешті, він трохи відпочив душею від усього пережитого на етапах і в таборах.

Бажання служити Святій Церкві спонукало отця Миколая знову і знову пробувати знайти місце служіння, але все було безуспішно. Тоді отець Миколай звернувся з листом до правлячого архієрея Ленінградської єпархії, до котрої належав Псковський округ, з проханням надати йому будь-яке місце служіння.
Отримати відповідь і місце служіння отець Миколай не встиг. 21 жовтня 1937 року його знову заарештували органи НКВС.

Поведінка священника Миколая Дворицького на допитах стала прикладом рідкісної мужності. Він перевершив усі хитрощі слідчого апарату НКВС. Його не зламали тортури, не злякала смерть.  З Божою допомогою він витримав там, де не витримував майже ніхто.

1 листопада 1937 року справу священника Миколая Дворицького було закрито і передано Особливій Трійці УНКВС Ленінградської області. Трійка звинуватила його в контрреволюційній агітації та антирадянській діяльності і винесла вирок: розстріляти.

6/19 листопада, в день пам’яті преподобного Варлаама Хутинського, отець Миколай був розстріляний в катівнях Староруської в’язниці. Він був похований у невідомій могилі.