...

Священномученик Михаїл Платонов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця вересня на 27-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у неділю, найближчу до 31 серпня, — Собор Саратовських святих (перехідне)

Священник Михаїл Платонов народився 1868 року у сім’ї диякона Нижньогородської губернії. Переходячи до п’ятого класу Нижньогородської духовної семінарії, він був звільнений з неї на прохання батьків. З 1890 до 1894 року Михаїл працював учителем. 20 жовтня 1894 року він був висвячений на диякона, а через три роки, 19 червня 1897 року, був рукопокладений на ієрея. Отець Михаїл служив у храмі села Уварово Княгинінського повіту, де був учителем школи грамоти. 4 грудня 1902 року за труди на ниві народної освіти був нагороджений набедреником, а в 1907 році був відзначений скуфією.

З 1907 року отець Михаїл служив у Саратовській єпархії під керівництвом священномученика Гермогена (Долганєва; † 1918, пам’ять 16 червня), єпископа Саратовського, з яким у нього склалися добрі стосунки. 9 вересня його було призначено на посаду Хвалинського повітового наглядача церковно-парафіяльних шкіл і шкіл грамоти. Священникові було доручено також ведення місіонерських читань та бесід у Казанській соборній церкві Хвалинська з предметів православної віри зі старообрядцями. У березні 1910 року отець Михаїл був призначений завідувачем Подлєсинського місіонерського училища, у вересні 1911 року став завідувачем та законоучителем другокласної жіночої вчительської школи. Був нагороджений камілавкою.

14 вересня 1912 року отець Михаїл був направлений до Покровської церкви села Великий Мелік Балашівського повіту, а 16 січня 1913 року був переміщений до Саратова, в храм в ім’я преподобного Серафима Саровського. Там він був законоучителем Серафимівської школи і дитячого притулку.

З 1914 року отець Михаїл читав лекції на духовно-моральні теми. Влітку 1916 року він був обраний уповноваженим з будівництва храму-пам’ятника героям Першої світової війни на братському кладовищі в Саратові. 28 березня 1916 року священник був нагороджений золотим наперсним хрестом.

Після лютневої революції 1917 року отець Михаїл створив православне товариство «За віру», яке перед виборами до Установчих зборів було перетворено на передвиборчий блок «За віру і порядок». Його метою було відновлення православної монархії.

Священик Михаїл Платонов з дружиною Валентиною Сергіївною мали четверо дітей. Син Василій прийняв сан диякона і після Другої світової війни служив у Саратовській єпархії.

На початку серпня 1918 року у Саратові було отримано повідомлення про страту більшовиками у ніч на 17 липня 1918 року сім’ї імператора Миколая ІІ. 4 серпня настоятель Серафимівського храму священник Михаїл Платонов звершив молитовне поминання вбитого государя і сказав слово про гоніння на віру. Багато присутніх за богослужінням не змогли стримати своїх сліз.

21 серпня у «Відомостях Саратовської ради» з’явилася стаття «Проповідь “святого отця”», яка закінчувалася закликом до губернської надзвичайної комісії звернути увагу на «це неподобство» та «вжити відповідних заходів». Стаття подіяла, і 24 серпня отця Михаїла було заарештовано. Під час обшуку було вилучено дві частини надрукованої збірки його проповідей «За віру і порядок». Вони були долучені до справи як речові докази контрреволюції.

Після цього єпархіальна рада на чолі з протоієреєм Олексієм Хитровим з благословення Преосвященного Германа (Косолапова), єпископа Вольського, розпорядилася припинити богослужіння у Серафимівській церкві і закликала парафіян вимагати звільнення свого настоятеля.

У вересні 1918 року до Саратова прибув Голова Революційної військової ради РСФРР Лев Троцький. Він наказав голові Саратовського губернського виконавчого комітету Володимиру Антонову-Саратовському «підірвати вплив Церкви». Останній наказав заарештувати єпископа Германа та всю єпархіальну раду і провести показовий судовий процес.

Після цього процесу, який відбувся у Великій залі Саратовської консерваторії 6 жовтня 1918 року, владика Герман був засуджений на п’ятнадцять років позбавлення волі з залученням до виконання примусових робіт, а священник Михаїл Платонов був засуджений на найвищу міру покарання — розстріл. Після касації за вироком революційного трибуналу від 9 січня 1919 року за те саме діяння єпископ був повторно засуджений на позбавлення волі на п’ятнадцять років із залученням до примусових робіт. У свою чергу, священника Михаїла Платонова засудили на тюремне ув’язнення на двадцять років з застосуванням громадських робіт.

Однак новомученикам не судилося залишити застінки ЧК. Після замаху на Леніна і наступу військ Денікіна постановою Саратовської губернської надзвичайної комісії, котра засідала 8 жовтня 1919 року, вони були засуджені на розстріл «як непримиренні вороги робітничо-селянської влади».

За переданням, коли в’язні дізналися про підготовку розстрілу, священнослужителі на чолі з єпископом Германом звершили у стінах саратівської в’язниці відспівування самих себе і в’язнів-мирян. Священник Михаїл Платонов був страчений разом з владикою Германом, протоієреєм Андрієм Шанським, колишнім секретарем канцелярії священномученика Гермогена (Долганєва), єпископа Саратовського, і десятьма мирянами в ніч на 10 жовтня 1919 року на околиці саратовського Воскресенського кладовища.