Священномученик Михаїл Люберцев, пресвітер
День пам'яті (н. ст.)
Місяця серпня на 22-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне)
Священномученик Михаїл народився 21 жовтня 1883 року в місті Осташкові Тверської губернії в сім’ї кравця Сергія Люберцева. Михаїл закінчив духовне училище і з 1901 до 1907 року був учителем у четвертій парафіяльній школі в рідному місті. Вирішивши обрати для себе нову, суто церковну ниву, він 1907 року вступив псаломщиком до Преображенської церкви міста Осташкова.
1912 року Михаїл Сергійович був висвячений у сан диякона до одного із храмів міста Стариці та прослужив тут до 1918 року, коли, повернувшись в Осташков, став служити в Знаменському монастирі. Напад більшовиків на Нілову пустинь, вилучення церковних цінностей із храмів Осташкова — усі ці події пройшли перед очима диякона Михаїла.
Наприкінці двадцятих років посилилося гоніння на Православну Церкву. У 1931 році ОДПУ заарештувало єпископа Великолукського Тихона (Рождєственського) і разом з ним духовенство Великих Лук, Торопця, Осташкова, насельників Нілової пустині й багатьох черниць і послушниць. Загалом було заарештовано сто дев’яносто одну особу: дев’яносто дев’ять священноіноків і ченців, двадцять п’ять білих священників та дияконів і шістдесят сім мирян із селянства, офіцерства царської армії та дворянства.
Диякона Михаїла заарештували 19 березня 1931 року. Заарештованих звинуватили в тому, що вони, всупереч розпорядженню радянської влади, яка закрила всі монастирі в області, влаштували нелегальний монастир, котрий високим ідеалом християнського подвигу став приваблювати багатьох мирян. Інше обвинувачення полягало в тому, що вони відкрили гуртки для школярів з вивчення Закону Божого та створили сестринства, які діяли у Великих Луках, Торопці й Осташкові, причому серед членів сестринств широко розповсюджували богословську літературу. Бажаючи надати звинуваченням політичного характеру, влада заявила, що їхня релігійна діяльність призвела до розвалу колгоспів у цих районах.
Диякона Михаїла було засуджено на три роки заслання до Північного краю. Тюремне ув’язнення і заслання не зламали його духу, а навпаки, зміцнили в ньому віру і надію на Бога. Незважаючи на те, що у нього була велика сім’я, у якій було троє синів і дві доньки, а молодшим дітям було шість і десять років, він був сповнений рішучості служити Богу і Святій Православній Церкві до кінця.
З заслання отець Михаїл повернувся 1934 року і був висвячений в сан священника до Успенської церкви в селі Щуче Осташківського району. Там він прослужив до мученицької кончини 1937 року.
Влада намагалася обмежити благодатний вплив Церкви тільки стінами храму, всіляко перешкоджаючи священникові ходити з молебнями далекими селами своєї парафії, сповідати і причащати тих, хто не міг дійти до храму. Однак усіх таких отець Михаїл відвідував, ходив селами з хресними ходами і служив молебні в будинках і в полях. Для своїх духовних дітей, парафіян, він був справжнім пастирем і турботливим батьком.
22 липня отця Михаїла викликали до правління колгоспу, де голова сільської ради в присутності колгоспників став пропонувати йому підписатися на позику.
— Підписатися на позику — це річ добра, — відповів священник. — Але от мені хліба в кооперативному магазині не продають. Мені не дозволяють ходити по парафії з молебнями. А крім того, я і так плачу дуже великий податок… Проте все ж таки я підпишуся на позику, але з умовою, якщо ви мені дозволите звершувати богослужіння в домівках. Наприклад, 2 серпня, на Ільїн день, у селі Лук’яново.
— Добре, — відповів голова сільської ради, — нехай громадяни, які бажають, подадуть з цього питання заяву, і сільрада її розбере.
Того ж вечора отець Михаїл покликав до себе одного із членів церковної двадцятки і сказав:
— З’являється можливість знову просити про дозвіл служити молебні по домівках і про хресний хід з іконами на Іллін день, але для цього потрібно, щоб віряни подали заяву в сільраду. Коли прийдеш до сільради, то скажи, що якщо вони дозволять служіння молебнів, то всі віряни підпишуться на позику.
Заяву було написано, підписи зібрано, і всі документи подано вже наступного дня, 23 липня. Однак сільська рада в проханні відмовила. Наступного дня співробітник НКВС подав документи на арешт священника. У них він писав: «Будучи контрреволюційно налаштованим, Люберцев проводив контрреволюційну агітацію, спрямовану на зрив заходів, що проводяться в селі, виступив з агітацією проти позики, агітуючи колгоспників підписуватися на позику в тому разі, якщо сільська рада дозволить звершувати богослужіння з ходінням з іконами по селах».
Того ж дня отець Михаїл був заарештований і поміщений до Осташківської в’язниці. Як речові докази його злочинів із його будинку були взяті книга творів святого праведного Іоанна Кронштадтського і дванадцять ілюстрацій до Священної історії.
Наступного дня слідчий НКВС допитав священника. Отець Михаїл тримався у в’язниці та на допитах безстрашно й вільно і на запитання слідчого, чи визнає він себе винним, відповів, що жодним чином не визнає.
Був викликаний один із членів сільської ради, який сказав: «Мені відомо, що Люберцев говорив, що потрібно домогтися, аби сільрада зважала на вірян, і що віряни повинні міцно стояти за віру».
Викликали члена двадцятки, який ходив до сільської ради. Той розповів: «Люберцев часто закликав вірян стояти за віру і захищати Церкву від нападок. Щодо питання про становище з колгоспами Люберцев часто говорив, що не треба терпіти і чекати, коли зміниться життя на краще. Пам’ятаю, що одного разу, приблизно наприкінці квітня місяця цього року, перед Великоднем, на поставлене Люберцеву запитання про війну він пояснив, що війна скоро буде, а хто переможе, фашисти чи СРСР, сказати важко, бо перемога СРСР над фашистами залежатиме від того, як селяни підуть захищати СРСР».
Один із колгоспників, викликаний на допит, показав: «У червні місяці стояла велика посуха і не було дощу. Люберцев став вести роботу серед вірян, обробляючи їх у контрреволюційному дусі й заявляючи, що потрібно домогтися дозволу організувати по селах хід з іконами і просити Господа Бога, як говорив Люберцев, про послання дощу. Сільрада, звісно, у цьому відмовила. Тоді Люберцев повів контрреволюційну агітацію, кажучи, що немає дощу тому, що прогнівили Господа Бога, і що за потоптання віри будуть усі жорстоко покарані. Пам’ятаю, що мені довелося випадково почути, як Люберцев серед вірян з питання про війну говорив, що скоро буде війна і що в цій війні багато загине людей».
31 серпня Трійка НКВС засудила отця Михаїла на розстріл. Священник Михаїл Люберцев був розстріляний 4 вересня 1937 року.