Священномученик Михаїл Косухін, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 31-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / у Неділю третю після П’ятидесятниці — Собор Псковських святих (перехідне)

Священномученик Михаїл народився 7 січня 1858 року в селі Яренському Калязинського повіту Тверської губернії в сім’ї священника Олексія Косухіна. Він закінчив Московську духовну семінарію і був висвячений в сан священника. 1907 року його призначили до храму села Димцево Бежецького повіту, і він прослужив тут до свого арешту.

У тридцятих роках із рідних у нього залишилися брати, один із яких жив у Польщі, а інший був священником у Тверській області, і дочка-дівиця, яка й допомагала старому батькові. До 1929 року отець Михаїл мав господарство, що складалося із коня, корови, трьох десятин землі та п’ятдесяти сімей бджіл. Але того року все господарство й майно вилучили, будинок відібрали, і вони з дочкою оселилися в церковній сторожці. Самого священника влада тоді не заарештувала і не вислала. Вона вважала, що оскільки йому вже за сімдесят років, то він сам невдовзі помре або не зможе служити і тоді храм все одно буде закрито.

Цього, однак, не сталося: священник служив і служив, а його похилий вік і близькість смерті надавали йому ще більшої рішучості та зухвалості. І він не втрачав жодної можливості для проповіді. За цю ревність і за спасіння душ ввіреного йому Господом словесного стада парафіяни любили його і готові були завжди прийти до нього на допомогу.

Влада, бачачи рішучість і непохитність священника, стала його переслідувати. Користуючись тим, що церковна сторожка, де жив отець Михаїл, стояла за межами церковної огорожі, районний та обласний виконавчі комітети ухвалили виселити священника й відібрати в храму будівлю сторожки для розміщення в ній ветеринарної лікарні. Голова Димцевської сільської ради став вимагати, щоб священник пішов зі сторожки. Він приходив до нього з цією вимогою неодноразово, але отець Михаїл кожного разу відповідав, що за жодних обставин не покине церковної будівлі.

Тоді в неділю 25 березня 1936 року голова сільської ради звелів виставити рами в сторожці. У цей час на вулиці було ще дуже холодно, тож він сподівався, що священник сам піде із дому. Але цього не сталося. Того ж дня отець Михаїл після недільного богослужіння і проповіді сказав, що оскільки сільська рада вийняла в нього в будинку рами, то він звертається до парафіян, щоб вони просили владу повернути йому рами, бо надворі ще холодно.

У храмі в цей час були присутні близько ста п’ятдесяти осіб, і всі вони просто із храму пішли до сільської ради. Голова, наляканий натовпом, який ішов до ради, замкнув усі двері і сховався. Люди, знайшовши всі двері замкненими, стали ходити навколо будинку. Знаючи, що голова перебуває всередині, вони кричали йому, щоб він повернув віконні рами, але той ніяких ознак життя із дому не подавав і парафіянам довелося кінець кінцем розійтися.

Рами не були повернуті, проте отець Михаїл не пішов із церковної сторожки. Парафіянам він казав: “Я із дому нікуди не піду, я старий і нічого не боюся”. Виселити його із церковної сторожки насильно місцева влада не посміла, і він з тією самою безстрашністю продовжував служити і проповідувати. До Великодня того ж року за справну службу він був нагороджений архієреєм наперсним хрестом.

Тільки через рік, коли настали повсюдні гоніння, отець Михаїл був заарештований і ув’язнений. Його відправили до Бежецької в’язниці. Незадовго перед цим священникові виповнилося сімдесят дев’ять років. Він тяжко хворів і протягом декількох місяців не вставав з ліжка, пересувався тільки за допомогою дочки. Співробітники НКВС, які приїхали, піднявши за руки і за ноги, закинули його в машину і відвезли до в’язниці. Викликаний для медичного огляду лікар поставив діагноз: міокардит і як наслідок набряклість ніг; повна відсутність зубів, стареча дряхлість. До фізичної праці тюремний лікар визнав його непридатним.

2 серпня слідство було закінчено, і справу було скеровано на розгляд Трійки НКВС, яка 10 серпня засудила священника Михаїла Косухіна на розстріл.

Чи то внаслідок дій слідчого Голофаста, який допитував отця Михаїла, чи то внаслідок важких умов утримання в переповненій камері в’язниці, але у священника виявилося зламаним ліве стегно, він не міг ходити і не зміг би дістатися до місця розстрілу. 16 серпня за розпорядженням керівництва в’язниці отця Михаїла перевели до Бежецької міської лікарні. Там він прожив, засуджений на розстріл, двадцять дев’ять днів. 13 вересня 1937 року священномученик Михаїл Косухін помер.