Священномученик Лев Єршов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця серпня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Лев Єршов народився 12 лютого 1867 року в місті Красноуфимську Пермської губернії в сім’ї купця-старообрядця. У 1881 році він закінчив двокласне міське училище і сам став займатися торговою справою. Окрім того, Лев Євфимійович володів великими знаннями у віровченні розкольників, користувався серед них повагою і був начетником у федосіївській секті.

Однак серйозні духовні пошуки, прагнення знайти істину поступово привели його до переконання в тому, що саме Православна Церква зберігає в чистоті апостольське вчення. У віці двадцяти семи років, на свято Стрітення Господнього, він за власним бажанням був приєднаний до Православної Церкви через святе таїнство Миропомазання.

Два роки потому, 1896 року, Лев Євфимійович був удостоєний висвячення на священника та отримав призначення на служіння до Свято-Троїцького собору міста Красноуфимська. Незадовго до цього він одружився з дівчиною Надією Михайлівною, і в 1897–1902 роках у них народилося троє дітей: син Сергій і дочки Лідія та Олена.

У 1901 році отець Лев був нагороджений набедреником. Разом з виконанням своїх пастирських обов’язків батюшка став трудитися і на місіонерській ниві. Спочатку він став протирозкольницьким місіонером у Красноуфимському та Кунгурському повітах, а 1904 року його призначили на посаду єпархіального місіонера. Будучи прекрасно знайомим з поняттями старообрядців і свідомо приєднавшись до Православ’я, батюшка займався місіонерською діяльністю так успішно, що був нагороджений за це оксамитовою фіолетовою скуфією. Крім того, радою Пермського єпархіального братства святителя Стефана отцю Льву було оголошено на загальних зборах «глибоку подяку за видатну діяльність на місіонерському терені». У 1914 році «з уваги до видатної місіонерської діяльності» його обрали почесним членом братства святителя Стефана і святих його наступників: Герасима, Питирима та Іони.

Не менш жвавою та успішною була діяльність отця Льва як педагога. Протягом понад десяти років він був завідувачем церковно-парафіяльної школи Красноуфимська. «За пожертвування на потреби Красноуфимської церковно-парафіяльної школи» отцю Льву в 1905 році було подано архіпастирське благословення з видачею грамоти.

Деякий час він викладав Закон Божий у цій школі, у Красноуфимському Кирило-Мефодіївському училищі і в училищах двох сусідніх сіл. У 1910–1914 роках батюшка викладав Закон Божий також у двокласному жіночому училищі Красноуфимська. 1911 року він був призначений членом Красноуфимського повітового відділення єпархіальної училищної ради.

Окрім своїх незвичайних здібностей до місіонерської та викладацької діяльності, батюшка вирізнявся, імовірно, духовною розсудливістю, завдяки чому духовенство Пермської єпархії неодноразово обирало його на посаду духівника. Так, у 1904 році він став духівником першого благочинницького округу, а пізніше, у 1910 році, однодушно був обраний на посаду духівника благочинницького округу Красноуфимська.

Протягом 1910–1916 років отець Лев був членом благочинницької ради. За свою різнобічну діяльність священник був нагороджений камилавкою.

Влітку 1918 року, на додачу до воєнних дій, які йшли в багатьох містах і селищах Уралу, майже в усіх його областях почалися масові селянські виступи проти влади більшовиків. Це було викликано як справжнім грабунком селян з боку продовольчих загонів та заборонами на вільну торгівлю, так і насильницькою мобілізацією до частин Червоної армії. Не залишився осторонь цих заворушень і Красноуфимський повіт, де переважало різко негативне ставлення до більшовиків.

У перших числах липня 1918 року в Красноуфимському, Кунгурському й Осинському повітах червоні оголосили мобілізацію молодих людей, народжених у 1894–1898 роках. Усі селяни цих повітів, за винятком деяких сіл Шляпниківської волості Кунгурського повіту, відмовилися дати більшовикам солдатів. У відповідь на це було видано розпорядження нещадно розстрілювати всіх, хто не бажає коритися.

У Красноуфимському повіті піднялося масове збурення. Було створено військовий штаб і розпочалося формування Народної армії, а в селі Ачит, яке було політичним і економічним центром селянської частини повіту, також відбулася мобілізація всіх чоловіків віком до сорока п’яти років до лав Народної армії. Слідом за селом Ачит повстання протягом декількох днів охопило й багато інших селянських і заводських волостей, по суті — весь повіт. Повсталі рушили до Красноуфимська, за шість верст від якого відбулася перша, успішна для них, битва. Однак у них не вистачало зброї, і невдовзі вони змушені були відступити назад до Ачита. Потім вони залишили і його: почався відступ у напрямку до Єкатеринбурга.

Слідом за придушенням повстання пройшла хвиля розправ. Не могли оминути арешти і священнослужителів, яких через їхні проповіді й бесіди з парафіянами червоні зазвичай звинувачували в контрреволюційній агітації. Отець Лев безбоязно висловлювався в той час проти масових арештів і розстрілів, які проводили більшовики. Саме за це він і був заарештований.

В одну із неділь під час богослужіння до церкви увірвалися червоноармійці і відкрили безладну стрілянину. Вони пройшли до вівтаря, розштовхуючи молільників. Отець Лев обіцяв солдатам піти з ними, але просив дозволити йому закінчити службу. Батюшка мужньо завершив останню у своєму житті Літургію і, після того як парафіяни приклалися до святого хреста, пішов до виходу. Один із червоноармійців зривав з отця Льва наперсний хрест, інший смикав за бороду, бив… Батюшку буквально виволокли із храму.

На паперті отець Лев побачив священника із села Верх-Суксунське отця Олександра Малиновського, оточеного червоноармійцями. Батюшки хотіли обійнятися, але це розлютило червоноармійців, і вони стали бити священників прикладами гвинтівок по голові.

Отець Лев і отець Олександр були ув’язнені до красноуфимської в’язниці. Збереглися спогади одного із в’язнів, які перебували тоді в одній тюремній камері разом з отцем Львом і отцем Олександром. «…Мене відвезли до місцевої в’язниці, — розповідав він. — Дні потягнулися звичайним тюремним порядком: нудно, повільно і монотонно. Завдяки люб’язності тюремної адміністрації, ми користувалися всіма можливими пільгами. Пізніше за все це начальникові в’язниці довелося розплачуватися: за декілька днів до мого виходу з в’язниці його змістили з посади і посадили разом з нами.

В інших “контрреволюційних” камерах сиділи бунтівники-селяни, які майже щоночі втрачали по декілька своїх побратимів. До 1 вересня ці камери спорожніли.

Зате в ніч на 1 вересня (за новим стилем) більшовицький улов дав одразу декілька десятків людей, і камери знову загуділи.

У ніч на 2 вересня, окрім [есера] Вершиніна і Новгородцева, були розстріляні ще такі особи, які сиділи в нашій камері: офіцери — Скорняков, Васєв і Никифоров, і два священники — Малиновський і Єршов.

Отець Єршов чесно помер на своєму посту, піднявши свій голос проти масових арештів і розстрілів.

Вранці 2 вересня ми вже знали подробиці страти.

Виявилося, що, вивівши засуджених із камери, їх скували один з одним по двоє і по троє людей і розстріляли за містом у так званому Холодному логу».

24 вересня, після вступу до Красноуфимська частин Білої армії, обидва вбитих ієреї, отець Лев Єршов і отець Олександр Малиновський, були з честю відспівані у Свято-Троїцькому соборі й поховані в одному широкому гробі біля його апсиди.

У 2000 році священномученик Лев був прославлений у Соборі новомучеників і сповідників Церкви Руської від Пермської єпархії.

2002 року були знайдені його чесні мощі. Вони спочивали біля північної стіни склепу поблизу вівтаря кафедрального собору Красноуфимська. Священник був середнього зросту, променезап’ястковий суглоб його лівої руки виявився роздробленим, грудну клітку і праву скроню було пошкоджено. Очевидно, перед смертю отця Льва били або навіть катували.

З 5 грудня 2002 року мощі отця Льва відкрито спочивають у Свято-Троїцькому соборі, де ведеться запис дивовижних випадків і зцілень, які відбуваються по молитвам до нього і священномучеників Олександра Малиновського та Олексія Будріна.