Священномученик Константин Словцов, пресвітер

День пам'яті (н. ст.)

Місяця липня на 20-й день / у неділю, найближчу до 25 січня, — Собор новомучеників і сповідників Церкви Руської (перехідне) / місяця січня на 29-й день — Собор Єкатеринбурзьких святих

Священномученик Константин Словцов був випускником Тобольської духовної семінаріі. 22 жовтня 1912 року був висвячений на диякона єпископом Єкатеринбурзьким і Ірбітським Митрофаном (Афонським), а через два дні в церкві на честь Різдва Христового Киштимського заводу Єкатеринбурзького повіту удостоївся возведення в сан священника.

Першим місцем служіння батюшки стала Вознесенська церква Полевського заводу того самого повіту. Майже через рік, у вересні 1913 року, отця Константина перевели до села Єгоршинське Ірбітського повіту, де діяла церква в ім’я пророка Божого Іллі.

Служіння на Єгоршинській парафії, особливо в роки революції та громадянської війни, вимагало від священника справжньої мужності та самовідданості. На початку 1918 року в Єгоршинському відбувся районний з’їзд, який обрав районний виконавчий комітет із десяти осіб. Міліцію було скасовано, і замість неї створено загін Червоної гвардії.

Влітку 1918 року на станції Єгоршино перебував штаб Першої бригади Першої Уральської дивізії червоних. У районі почався червоний терор: червоногвардійці влаштовували розправи над мирними жителями, яких розстрілювали недалеко від станції.

Як повідомляли в газеті «Вітчизняні відомості», «…у самому селі Єгоршино… духовенству взагалі довелося майже скрізь бути головним після буржуазії об’єктом озлоблення. Один священник розповідає, як йому кілька днів довелося голодному поневірятися в лісі, рятуючись на деревах не лише від червоноармійців, а й від вовків, які нишпорили. Убивство священників нерідко супроводжувалося блюзнірством».

В Ірбітському повіті священники стали залишати парафії. Отець Константин Словцов теж міг виїхати із села, яке стало місцем скупчення ворожих Церкві угруповань, але не зробив цього, не залишив без духовної опіки своїх парафіян, а продовжував служити, все уповання поклавши на Бога.

Тим часом тривожні звістки про розправи над духовенством продовжували ширитися повітом. На початку липня каральний загін зі станції Єгоршино прибув до села Сарафанне Ірбітського повіту, щоб заарештувати і розстріляти священника Флорентія Троїцького. Його звинуватили в агітації проти радянської влади, у знайомстві з куркулями, яких він нібито налаштовував проти сільської бідноти. На щастя, отця Флорентія вдома не було, і розправа не відбулася. Дві доби батюшка переховувався в лісі.

Незадовго до приходу білих у селі Єгоршинському спалахнуло повстання проти більшовиків. Збунтувалися мобілізовані до Червоної армії залізничні робітники й службовці, яких збиралися вивезти до Єкатеринбурга, не виплативши платню за місяць і не видавши обіцяне борошно та продовольчий пайок. Революційний комітет запросив допомоги для придушення повстання у загону Павловського, який тоді приборкував опір більшовикам в іншому районі. Павловський негайно повернувся до Єгоршинського і зажадав видати йому «організаторів повстання», причому сам визначив, кого ними вважати. У своїх спогадах він писав, що керівниками повстання були кілька людей, зокрема отець Константин Словцов.

Усіх цих людей було заарештовано і незвдовзі розстріляно. Особливо по-звірячому червоні розправилися з отцем Константином: перед смертю його мучили, кололи багнетами, відрубали ніс разом з верхньою губою, після чого розстріляли. Це сталося 20 липня / 2 серпня 1918 року. З убитого священника зняли єпитрахиль й одягли її і дароносицю на корову, яку стали водити селом в такому вигляді. Пізніше дарохранительниця була знайдена в одного із червоноармійців, наповнена тютюном. Квартиру отця Константина червоні розграбували.

Своєю мученицькою кончиною отець Константин явив відданість Православній вірі та Церкві, мужність і велич духу простого сільського пастиря.

17 липня 2002 року отець Константин був прославлений у Соборі новомучеників і сповідників Церкви Руської.